Михайло Нечай, 81рік, із села Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області називає себе останнім карпатським мольфаром, білим магом і сексологом. Заклинає кров, віщує, мирить чоловіків з дружинами, управляє силами природи.
Чорновусий, хворобливий на вигляд Іван Криворук із пов"язкою на ступні приїхав до мольфара утретє.
— Болячка якась по організму ходить. То руки болять, то ноги. Дід біля мене примовляв, то тепер краще. Заплатив йому 40 гривень. Він 30 віддав назад.
Із хати з двома супутниковими антенами визирає розкуйовджена, в сірих рейтузах і жилеті дружина мольфара — 75-річна Ганна.
— Приходьте під вечір, дідо по трави подався, — розвішує хатні килими на паркані.
Раніше Михайло Нечай казав, що не їсть суп, борщ, огірки, помідори, сало, м"ясо. Харчується раз на день кашею, в яку додає краплю олії. Запитую про це у сусідки Анни Петрук, 82 роки. Вона сидить під своєї хатою роззута, у шкарпетках. Гріється на сонечку.
— Як годна я була, Нечаї наймали мене сапати кукурудзу, бараболю. Його жона з нами завжди робила, Нечай нє. Він слабий здоров"ям. А їсти сідав з нами. Їв і борщ, і м"ясо. А що зараз не їсть, то живіт у нього слабий. Він на дієті, сам мені казав.
Сільський голова 58-річний Михайло Боднарук попереджає:
— Про Нечая говорити не буду. Ставлюся до нього з повагою як до засновника ансамблю дримбарів. Ага, згадав! Коли в мене захворіла корова, він щось там прибалакував. Поміг.
У своєму дворі біля церкви місцевий священик Михайло Григолюк, 49 років, годує курей. Миє руки, сідає під будинком на лавці.
— Нечай не так чарівник, як начитана людина. Журнали, газети по лікуванню, магії, сенсориці я в нього бачив. Але як скаже, що в такий-то час розжене хмари, і зробить це, я повірю. Прихожани вчора теж дощ стримали молитвою, бо був похорон он на тій горі.
Прихожани вчора теж дощ стримали молитвою, бо був похорон он на тій горі
Чорний кіт Млинцур надвечір ходить по двору мольфара. На "киць-киць" не реагує. Михайло Нечай з"являється у гуцульському вбранні. Сідає на лавочку під колодязем.
— Я раніше травознавством займався. Промови робив, щоб відійшло прокляття. А зара не допомагаю нікому, тому шо старий. Більше відпочиваю. Моя місія виконана. Батьки мої були роботящими, але без здібностей. Знання мені передала баба-мольфарка. Носила на спині, коли збирала трави на полонинах. Передати знання не можу нікому, через те, що люди дуже люблять гроші. Зараз розвелася ціла армія екстрасенсів. Усі махають руками, всьо лікують: спід, сифіліс, рак, одіночество, вінок безшлюбності. Банки мають свої, деруть з людей гроші. Ой, вони мене не люблять. Дзвонять серед ночі: "Згорів би ти, пропав. До нас народ ішов, як до Мавзолею, доки ти не об"явився".
Прощається. Човгаючи, йде до хати. На прохання сфотографувати хитає головою.
— Він утомився, — вибачається дружина. — Сина у нас радіація забрала, — витирає кінчиком хустки сльози. — Ваня служив у ракетних військах і опромінився, захворів на рак. Дідо його 18 років спасав травами. Сім літ як Ваню поховали. А Мишко, другий наш синочок, — заступник голови райдержадміністрації. Живе тут недалечко. Правнучку нам привозить.
5 
1
Коментарі
22