— Коли приїхав в Україну, був вражений поганими дорогами. Не розумів, як люди їздять такими ямами. Ще більше здивувався, коли побував у Києві. Перше, що спитав дружину: "Де ваші чоловіки?" В магазинах, на базарах, вулицях, кафе — скрізь працюють одні жінки. В Італії сім'ю забезпечують чоловіки. Жінки займаються вихованням дітей. Їх можна побачити хіба-що на касі у супермаркеті, — розповідає італієць 34-річний Карміне ді Костанцо. Говорить ламаною українською. Сім років живе у місті Коломия на Івано-Франківщині. Переїхав заради дружини-українки 34-річної Надії.
— В Італії доглядала жінку, яка жила на другому поверсі, а Кармін працював у кондитерській на першому. Наш балкон — над цим закладом. Часто виходила туди подихати повітрям. Кожен раз зустрічалася з ним поглядами, — розповідає Надія. — Вперше зустрілися зблизька, коли приніс випічку. Бабка часто замовляла солодощі з тієї кондитерської. Вона й розповіла Карміне, що я у вихідні сиджу вдома, не маю з ким піти гуляти. Він пообіцяв їй, що покаже мені Неаполь. Після цього почали спілкуватися.
Зустрічалися два роки, але бачилися рідко. Я мала вихідний у неділю, а він — у середу. Іноді виходили на прогулянки після роботи. Чоловік показував місто, дарував квіти. На той час жила в Італії п'ятий рік. Впевнено говорила італійською. Карміне дуже подобався. Але йти заміж довго відмовлялася. Не хотіла залишатися в Італії, бо не бачила там майбутнього. У його переїзд в Україну також не вірила.
— Вперше приїхав в Україну на весілля Надіної сестри. Сподобалася місцева природа і люди. Хоча населення тут похмуріше, мало усміхаються і підіймають голову, — каже Карміне. — Через рік повернувся знову. Не сумнівався, що Надя буде моєю дружиною. Зробив дозвіл від держави на одруження. Мав показати, що холостий і не судимий. Побралися у Коломиї. Після весілля вирішили жити в Україні.
На той час залишився без роботи. Їхати в Італію не спішив. Вирішив спробувати пожити в Україні. Батьки були проти. Думали, українці їдуть до нас на заробітки, бо дуже погано живуть. Не мають за що купувати одяг і харчі. Дружина їм пояснювала, що це не так. Люди заробляють за кордоном гроші на житло. Всім іншим вони забезпечені. Тим, хто не був в Україні, це зрозуміти важко. Колись сумнівався, чи варто тут залишатися. Тепер повертатися в Італію не хочеться. Хіба-що на відпочинок, щоб побачити рідних.
Українську мову вивчав рік. У цьому допомагали племінники дружини. Показували на предмети і називали їх. Я старався запам'ятовувати. Так почав усе розуміти. Зараз можу не розібрати слова лише, якщо говорять дуже швидко. Хоч не зовсім правильно, але розмовляю. Українці ставляться до цього з повагою.
В Коломиї разом із дружиною відкрив кафе-кондитерську "У Карміна". У бізнес вклали близько 150 тис. грн.
— Відкрити кафе мріяв ще в Італії. Але там не мав свого житла. Хотів спершу заробити на нього. В Україні Надя має квартиру. Питання вирішилося само собою. Дружина спочатку від ідеї відмовляла. Боялася, що можемо набрати боргів. Але бачила, що я дуже хочу бізнес. Сказала, як нічого не вийде, поїдемо в Італію відробляти гроші, — говорить Карміне. — Я зареєструвався як підприємець. З документами проблем не виникло, бо отримав дозвіл на постійне місце проживання як чоловік українки.
Людям наша випічка сподобалася. Маємо постійних клієнтів. Усі солодощі роблю за італійськими рецептами. Це суфле, муси, панакота, тірамісу, круасани. Вартість — 180 гривень за кілограм. Одне буде коштувати від 8 до 15 гривень. Також печу піцу. Її часто замовляють під час обіду.
Не вистачає лише допомоги від держави. В Італії підприємців три роки не обкладають податками. Навіть у сусідній Польщі, щоб стати на ноги, дають рік. А тут усім на тебе байдуже. Ще важче знайти людей, які зможуть робити на повну силу. Українці звикли до свят і вихідних. У Коломиї ніхто не згоджується працювати шість днів на тиждень, навіть на хорошу зарплату. Тому, маю лише одного помічника. Самому доводиться працювати без вихідних від сьомої ранку до десятої вечора.
В Україні часто немає потрібних інгредієнтів. Наприклад, ромову бабу не вдається спекти з місцевої муки. Потрібно замовляти італійську. Відрізняється навіть крохмаль. В Італії його роблять із рису. А тут є лише картопляний або кукурудзяний. Найбільше не вистачає справжнього томатного соусу. Так і не знайшов такого в магазинах. На відміну від італійських, усі йдуть з добавками. Навіть у найдорожчих відчувається смак яблук. Тому деякі продукти, зокрема каву, батьки передають автобусами з Італії. За кілограм посилки платимо по 1 євро.
Карміне разом із дружиною виховують 5-річну Луїзу та 3-річного Франческо. Діти мають подвійне громадянство, вчаться розмовляти двома мовами. У 18 років Франческо обиратиме країну, якій складе військову присягу.
1 
1
Коментарі