Ексклюзиви
Середа, 26 вересня 2007 17:47

У Любові Потій виманили 150 гривень

Автор: фото: Павло ВОЛЬВАЧ
  Продукти 76-річній Любові Потій на хутір Сіножать Шумського району на Тернопільщині привозить син Іван. Він живе за 23 кілометри в місті Кременець
Продукти 76-річній Любові Потій на хутір Сіножать Шумського району на Тернопільщині привозить син Іван. Він живе за 23 кілометри в місті Кременець

Любов Потій, 76 років, живе на хуторі Сіножать Шумського району на Тернопільщині. Найближча хата далеко на горбі. Далі суцільною стіною синіє ліс.

Жінка зустрічає в спідниці й зеленій кофті з діркою на плечі.

— Там Ганя живе, — киває Любов Потій на горб. — А найближчі штири хати підрад стоять пустками.

За словами баби Люби, на їхньому хуторі заселені 5–6 дворів. А раніше було 60.

— Їдні в Гамерику поїхали, інші вмерли, — розповідає вона, кришачи курям шмат засохлого хлібного окрайця.

Продукти їй привозить старший син Іван, який живе в Кременці. Від хутора до Кременця — 23 км, до Тернополя — 60 км.

— Раніше сама пекла, а тепер нездужаю, — пояснює Любов Василівна. — Корову два роки тому грім убив, саме на синове 50-річчя. Попала блискавка в жилізний припін і пішло по ланцюзі, — зітхає вона. — Тепер маю шість курок і півня. Та ще гон собака та штири коти.

Чорний худий собака тихо сидить на ланцюгу за клунею. Баба Люба чіпляє порожню літрову банку на кілок. Сідає на лавку під високою смерекою.

— Я тут змалку. У селі було тісно, то батько купив землю й перебрався на хутір. Землі в родини, — каже вона, — було небагато — коло трьох гектарів.

До школи в найближче село Кушлин, що за 4 км, Любов Потій ходила лише в перший клас. Потім почала працювати біля землі.

— У другий клас я вже не пішла. Далеко було. Ще й власті постійно мінялися — совєти, німці, другі совєти. Часто приходили бандерівці. Співали отам так, що аж каганець гас, — киває в бік хати. — Поганого нічого не робили. Але коли кажуть, що треба щось дати, мусиш дати. Батько купив доски на підлогу в сінях. Уночі поодвозив їм — на облаштування криївки.

Корову два роки тому грім убив, саме на синове 50-річчя

Найменш відчутною на хуторі була присутність німців, стверджує баба Люба.

— Не бачила я в гочі німця. Вони сюди й носа не показували. А совєти... Ті лазили. То такі заволоки, що де яка мишача діра, то вони влізуть.

1954-го Любов Ковальчук вийшла заміж за Василя Потія, теж хуторянина, якого знала з дитинства. Чоловік працював на власному господарстві, а згодом в колгоспі села Кушлин.

Колгосп, каже жінка, почали організовувати 1955 року.

— Дуже проти колгоспів люди були. Їх силою заставляли підписуватися. Батько наш підписався, а дядько хтів на своєму настояти. То прийшли, скинули верха з хати, клуню розібрали, — зітхає жінка. — Син дядьків, мій двоюрідний брат Василь, прийшов із войска, а жити ніде.

1955-го в Любові Потій народився син Іван, за 5 років —  Анатолій. Життя за "розвиненого соціалізму" баба Люба вважає важким.

— Щоб заробити зерна, чоловік їздив у Херсон. А батько — в Тернопіль, щоб купити муки на паску. Стояв у черзі, так чуть не задушили його. Бідно жили. Купив батько двоє поросят, то жолуді в лісі збирав їх прокормити.

Василь Потій помер рано. Жінка каже, що випивав, але був доброю людиною й господарем.

— Син менший в него придався характером, — додає баба Люба. — Гарний господар. А старший, Ваня, — в мене: вірші пише.

Господиня бере відро, наполовину наповнене водою.

— Батько мій був дуже грамотний, кінчив штири класи гімназії. Це як зараз 10. У него почерк був, як у професора. І я, хоч кінчила тільки один клас, дуже отлічно вмію читати.

Син Анатолій живе в Тернополі, працює електриком. Старший, Іван, очолює будівельну фірму в Кременці. Торік вступив до Cпілки письменників. На хуторі буває майже щотижня.

— Їздить машиною, в нього "Жигулі". А взимку Ваня кида машину в когось біля траси, а далі — лижами. Тут снігу — попід пахви, не проб"єшся, — пояснює Любов Василівна. — Сусідка Ганя онуку в школу возить кіньми на санях.

Жінка ставить відро в кухні на засланому зеленою клейонкою ослоні. На приступці, біля печі, лежать сірники й брусок господарського мила. У сковороді смажиться картопля з грибами.

— Грибів тут повно, — говорить жінка. — Є й зайці, лисиці, косулі. Чоловік покійний ходив на полювання. За зиму бив по сорок зайців.

— Не страшно вам тут? — цікавлюся.

— Ні. Вовків, слава Богу, немає. Правда, трохи самотньо. Телевізор не дивлюся, бо гочі хворі. А по радіо майже всі передачі слухаю. Раніше ходила до церкви, в село. А зара дома молюся. Пенсію Ганя, сусідка, привозить. Вона ще крепка, тримає п"ять корів. Возить кіньми в село молоко і бере звідтам мою пенсію. Поштарка боїться на хутір ходити. Тут є коло мене такий сусід, що він троха не повний розуму, — киває на ближній ліс баба Люба. — Ану здибає де, та гроші відбере.

У липні з бабою Любою сталася пригода.

"Приїхала до мене легкова машина. Якийсь мужчина і молода жінка. Заявили, що їх на хутір направив голова сільради. Запропонували за 250 гривень придбати масажер та імпортну тефлонову сковороду".

— Кажуть: як не возьмете, не буде добавлено пенсії, — зніяковіло пояснює баба Люба. — Я кажу, де в мене такі гроші? А вони насідають — дайте, кіко можете.

Любов Потій віддала 150 грн. Візитери сіли в машину й від"їхали. Смутні здогади повели бабу до сусідки Гані. У неї теж побували гості, яким сусідка віддала 250 грн.

— Ганя хитріша за мене, а бач, теж не розкусила тих аферистів, — бідкається жінка.

Голос у баби Люби тремтить від образи. Каже, віддала синові Івану й непотрібний їй масажер, і сковороду — звичайну бляшанку.   Біля вікна, в кутку, стоїть старе дубове ліжко. Поряд дерев"яні стіл і канапа, по тутешньому — "бамбетель". На стіні висять чорно-білі родинні фотографії. В іншій кімнаті, над столом — чотири ікони.

— То дві мамині, як вона шлюб брала. І дві мої шлюбні, — пояснює Любов Василівна. — Сини кличуть до себе, але не поїду. Тут моє все. Крім хутора, тільки в лікарню до Тернополя їздила. А так більше нігде, щитати, не була.

1931, 27 вересня — Любов Ковальчук народилася в с. Підгайці Шумського району Тернопільської області
1936 — родина переїхала на хутір Сіножать
1954 — вийшла заміж за Василя Потія
1955 — народився син Іван; за п"ять років — Анатолій
1963 — занедужала на хворобу Боткіна
1981 — помер чоловік

Зараз ви читаєте новину «У Любові Потій виманили 150 гривень». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода