Після інфаркту в 71-річного Ігоря Козака змінилася група крові та резус-фактор. До операції чоловік був донором, неодноразово здавав кров четвертої групи з позитивним резус-фактором. За кілька років після інфаркту під час операції в онкодиспансері визначили, що група крові в нього — третя, а резус-фактор у чоловіка став негативним.
— Після гострого інфаркту мені групу крові два раза визначали, — показує для достовірності два пальці Ігор Козак і робить великі очі. На його лобі з"являються горизонтальні складочки. — Лікар спочатку не міг повірити, що група третя. А потім сказав, ніби мене інопланетяни забирали й випадково щось змінили.
Ігор Михайлович гуляє в центральному парку Вінниці. Додому не запрошує, бо дружина-інвалід соромиться ходунків, на яких змушена пересуватися. Після операції шлунок чоловіка іноді нагадує про себе голосним бурчанням. Козак каже, що через це соромиться бувати на людях.
— Не пам"ятаю, як того лікаря звали, він скоро в Польщу виїхав, — маленькими кроками йде до лавки. — Обіцяв загіпнотизувати, щоб я розказав, на які планети мене пришельці забирали.
Завідуюча гематологічним відділенням Вінницької обласної лікарні Ганна Олійник зауважує, що група крові людини може змінюватися після операції з пересадки кісткового мозку. Про інші випадки не знає.
— Буває, що лікарі не можуть правильно визначити групу через захворювання на деякі види раку. Але згодом кров набуває попередніх властивостей, — каже вона.
Мене забирали інопланетяни й випадково щось змінили
Ігор Козак підходить до середньої лавочки на алеї. Змахує краплинки дощу й сідає на край.
— Це моя улюблена лавка, — плескає руками по дошках і посміхається. — Тут ми з на 2 роки молодшою дружиною Олександрою зустрічалися, після весілля гуляли. Вона вже рік на ходунках, бо впала й копчик зламала. Вона й раніше хворі ніжки мала. На танцях акуратно танцювала, щоб не здвинути кісточки. У дитинстві її старший брат додому німецьку міну приніс. Вона взірвалася, і осколки в ногах Саші застрягли.
З обличчя Ігоря Михайловича зникає усмішка. Він шукає в кишенях цигарки.
— Натерпілася жінка за життя, — прикурює від запальнички сигарету жовтої "Оптіми". — Народилася погробовкою, після смерті батька. На його честь її назвали Олександрою. Зі мною три роки зустрічалася, доки одружилися. Бо після армії всі хлопці клятву давали, що три роки ніхто не женитиметься. Як сина народила, ще в лікарні назвала Ігорем, на мою честь.
Цигарка догорає. Чоловік встає з лавки і йде до урни, щоб викинути недопалок. Потім повертається.
— Крім сина, дочку Вікторію маю. Після інфаркту прийшов до тями, на лікарняній стіні вогняні букви побачив. І став рифмою говорити. Попросив дочку записати. Вийшов гарний довгий вірш про лікарів, які витягають хворих з ями смерті. Вони дякували мені за нього.
Живіт Ігоря Михайловича починає бурчати. Він згинається, затуляє його руками.
— Через шість років після інфаркту операцію в полості живота робили. Дуже тяжка, але пройшла добре. Після неї я гуморески став писати. Вже й збірку випустив. А один з перших віршів на колишній роботі біля токарського станка причепили. Я після армії до інфаркту на електротехнічному заводі робив.
Пропонує пройтися до клубу, куди водив на танці дружину.
— На заводі мастера мене любили. Я після року роботи руку сильно на станку поранив, ледве врятували. Коли виписали з лікарні, на завод вернувся. Мастер подивився на мене — і аж сльози з очей. Каже, таких сміливих, які після такої травми до станка йдуть, ще не бачив. І поставив біля новісінького, за яким я 30 років відробив.
Чоловік знову шукає в кишенях цигарку. Із пачкою випадає кругла коробочка ліків.
— Завжди з собою ношу, — показує таблетки нітрогліцерину. — Сам приймаю і других ними спасаю. Ніколи не пройду мимо лежачої людини. Не завжди то алкоголіки. Раз підхожу до одного старенького. По лицю бачу, що погано йому. Висипав зо п"ять таблеток йому в рот. Оклигав він, скорої помощі дочекався. Врачі сказали, якби не я, помер би на місці.
1936, 14 вересня — Ігор Козак народився у Вінниці в родині кухарки й військового
1961 — одружився з вінничанкою Олександрою Пановою
1962 — народився син Ігор; за 10 років — донька Вікторія
1990 — Ігор Михайлович переніс перший інфаркт; змінилася група крові; почав писати вірші
1993 — другий інфаркт
1996 — операція в онкодиспансері; почав писати гуморески
2001 — вийшла збірка віршів накладом 110 примірників; гроші на друк дали обласні "Просвіта", організація афганців та Вінницький козацький полк Івана Богуна
4 
35413
Коментарі
2