Юристка 31-річна Тетяна Кавальчук родом із Західної Білорусі, з міста Осиповичі Могильовської області. Вона п"ять років живе в Черкасах. 2002-го приїхала в Україну як міжнародний спостерігач на парламентських виборах і зустріла тут свого майбутнього чоловіка — 35-річного Максима Михлика.
— Максим очолює Комітет виборців Черкащини. Два роки листувалися, їздили одне до одного в гості, а потім я рішилася переїжджати в Україну. Тоді якраз помаранчева революція сталася. Побачила, що в Україні відбуваються події, яких у Білорусі навряд чи скоро дочекаюся. Відтоді жодного разу не пожалкувала, що живу тут, — розповідає Тетяна. — Але зразу виходити заміж не наважувалася — боялася повторити долю матері, яка одружилася й одразу розлучилася. Батько-міліціонер пив, ще й силу застосовував. Тому мама від нього пішла, коли я була ще маленькою. Коли їхала в Україну, потрібен був дозвіл батька. Зробила запит, і мені відповіли, що помер 1997-го. Ми так ніколи й не зустрілися.
Згадує, як побралася з Максимом:
— За дві години до реєстрації шлюбу у мене не було навіть одягу. Бігали по магазинах і шукали весільну сукню. Наші свідки Вікторія та Володимир Феофілови (керівниця громадської організації "Молода Черкащина" та її головний бухгалтер. — "ГПУ") не знали, що ми одружуємося. Сказали їм, що треба їхати в банк, потягнули за собою. Коли Феофілови дізналися, що й до чого, то злякалися. Наполягли, щоб відвезли їх у перукарню. Там перевдягнулися, Володимир поголився.
У Білорусі Кавальчук викладала теорію та історію держави і права в Полоцькому державному університеті.
— Моя бабуся Ядвіга Кравченок хотіла, щоб я стала логопедом. Вона в мене авторитарна раціоналістка, наполягла, аби мама після школи вивчилася на технолога. Бо тоді можна піти працювати на консервний завод, і вдома завжди будуть кришки для консервації. Мама так і зробила, потім на заводі стояла на лінії, яка випускала березовий сік. Удома були кришки, але маму "ковбасило", що не може самореалізуватися. Вона кинула ту роботу і пішла працювати у сільський Будинок культури. Зараз ним керує, пише сценарії до свят, організовує концерти. Я на це все подивилася і подумала: ніяких логопедів, іду на юриста. Після навчання вступила до аспірантури, почала викладати. Але за два роки покинула роботу. У Білорусі викладачі зобов"язані говорити те, що має офіційну підтримку. В групі студентів, як і за радянських часів, сидять стукачі. Потім усе переказують деканові, колишньому кагебістові.
Білоруська мова загнана в колгосп
Тетяна здобула у Мінську другу вищу освіту — економічну.
— Магістерську роботу написала і захищала білоруською мовою. На захисті комісія боялася ставити мені запитання. Там білоруська мова загнана в колгосп. Нею ніхто не говорить. Навіть у селі спілкуються суржиком, який називається "трасянка". Це слово означає суміш сіна та соломи. Переважно трасянкою говорить і президент Олександр Лукашенко. На телебаченні є програма Саші та Сірожі — вони дуже точно передають трасянку в своїх діалогах: "Вечар наступаіт — спать хатят всі людзи, на нач чисціць зуби накагда не будзем..."/ І с етім нічога не зробиш...
— Українську швидко вивчили?
— Знаю її краще, ніж мій чоловік, — сміється. — Максим із дитинства чув суржик. У родині між собою частіше говоримо російською, а з дітьми — українською та трохи білоруською. Імена їм вибирали такі, які є в обох мовах: Олесь і Мирослава.
Синові 2,5 року. Доньці у липні виповниться рік.
— Мирося дуже рано прокидається. Чоловік тоді забирає її в іншу кімнату, кладе собі на живіт, дивиться телевізор і п"є каву. А я ще трішки сплю разом із Лесиком. Потім забираю доньку і годую груддю. Сніданок на кухні готуємо разом. Часом сваримося, але нудно — не розмовляємо по кілька днів. Дуже важко звикали одне до одного. На початках виштовхувала його на край ліжка, щоб не заважав спати.
3 
1
Коментарі