"Донька розлучилася з чоловіком через те, що не могли мати дітей, — пише вінничанка Валентина, 54 роки. — Зараз Таня живе сама, окремо від нас. Працює, має багато друзів, але своєї долі не може зустріти".
Надсилає весільне фото доньки. Білявка в білій сукні і фаті тримає в руках букет рожевих троянд. Листи коментує київський біоенергетик Валентина Гавура.
— Наречених на весіллі не треба фотографувати порізно. Після шлюбу вони стають подружжям, єдиним цілим. Прожили разом мало. І причина не тільки в тому, що не стали батьками. Не змогли притертися характерами. Буде мати ще одне весілля. Скромне й тихе, але в своїй сім'ї почуватиметься як риба у воді. Прийдуть і діти, і гроші, і великий дім. Хочете вберегти дітей від зайвих очей, не розповідайте подругам і колегам про зміни в особистому житті доньки.
"У 62 роки закохався й життя змінилося на краще, — пише 64-річний Ігор Павлович із Вінницької області. — Два роки тому я зустрів свою Софію. Вона вдвічі молодша за мене. Овдовів у 55. Не вірив, що знову поєднаю свою долю з кимось. Дружину любив, ми виростили двох дітей. Після того як втратив її, перестав нормально жити. А тепер все заграло новими барвами. Біля Соні я спокійний і щасливий. Тільки діти мене не розуміють. Забороняють брати шлюб із Софією. Донька сховала паспорт. Боїться, що нова дружина відбере в мене хату і все, що нажив за ці роки. Моя кохана їм не подобається, бо є їхньою ровесницею. А я не уявляю своє життя без неї".
Біоенергетик дістає з конверта фото Софії. Білявка в коричневій сукні тримає в руках букет білих півоній. Вусань у шкіряному жакеті обнімає її за талію.
— Із Софією стосунки узаконите наступного року. Діти нарешті знайдуть із нею спільну мову. Донька вийде заміж і переїде жити до чоловіка. Зять переконає її в тому, що батько теж заслуговує бути коханим і щасливим. Заради молодої дружини вам теж доведеться йти на подвиги. Не чекайте, що пенсія буде спокійна. Допомагатимете коханій з її бізнесом. Аби він став прибутковішим, нехай відмовиться від співпраці з ненадійними партнерами. Занадто невигідні умови вони поставлять під кінець року.
"Жили з Ігорем добре лише перший рік після весілля, — пише 28-річна Наталія з Івано-Франківська. — Він лінивий до роботи. Довго на одному місці не затримується. Звик, що інші все роблять за нього. Любить випити. Весь вільний час проводить із друзями. Мати мене пиляє, де знайшла їй такого зятя. На городі за чотири роки шлюбу нічого не допоміг. Усі наші знайомі давно роз'їхалися на заробітки. Ігор не хоче, бо там треба важко працювати. А він звик до халтури".
— На роботу за кордон чоловік не вирушить, хоч би як ви на цьому наполягали. Швидше самі спакуєте валізу і замовите робочу візу. Це зніме кілька проблем — не бачитимете чварів між зятем і тещею, не перейматиметеся через лінощі чоловіка. Головну проблему, яка не дає спокою, ви в листі не озвучили. Хочете стати матір'ю, а Ігор не поспішає з цим. Відпустіть це питання на кілька місяців. Скоро самі здивуєтеся, як закрутиться життя і розставить акценти по-новому. Не лякайтеся змін. Вони на краще.
"Донька із зятем своїх дітей не мають, всиновили дівчинку 7 років, — розповідає в листі Христина Леонідівна, 60 років, із Закарпаття. — Я їхнього вибору не підтримала, але тепер дуже тішуся, що маю онуку. Сусідка, яка нас відмовляла від всиновлення, на своїх онучат постійно бочку жене. А наша спокійна, хороша дитина. Зять її глядить, любить. Тільки доньку ніби хтось підмінив. Каже, що не може прийняти чужу дитину. Їздили в Ужгород до психолога, але грошей нема, щоб ходити на курси щотижня. Бачу, що їй непросто, а як допомогти — не знаю".
— Адаптаційний період дається нелегко і батькам, і дітям. Попри труднощі, ця дитина принесе в сім'ю нове дихання. Доньці важко звикнути до ролі матері. Але про свій вибір не шкодуватиме, бо скоро не уявлятиме свого життя без дівчинки. Для початку їй слід називати її донею, а не просто по імені. Такої спокійної й любої дитини годі шукати. Ростиме на втіху і принесе багато щастя батькам.
"Прадід закопав у городі скарб, — пише львів'янка Оксана, 28 років. — Баба розповідала, що там сховав сімейні коштовності. Ми весь город перерили, з металошукачем все обійшли. Викопали тільки стару праску і дві підкови. Скарбу ніде нема. Я про це намагаюся не думати, але батько не може спокійно спати. Він вважає, що там є цінні речі, які допоможуть нашій родині розбагатіти".
— Нічого не викопали, бо не там шукаєте. Батько сховав його не біля дому, а на ділянці, яку родина багато років засаджувала й обробляла. Змістіть місце пошуків, і результат вас здивує. Чекаєте на багатство, а знайдете сімейні реліквії. Рука не підніметься їх продати. Але це не означає, що родина житиме у злиднях. Ви вдало вийдете заміж, та й брат візьме за дружину заможну дівчину.
2 
1
Коментарі