— Яка скоромна і проста могилка! Не скажеш, що така видна людина похована, — вірянка Києво-Печерської лаври цілує хрест, прикрашений живими квітами. Його встановили на могилі біля дзвіниці храму Різдва Богородиці. Тут 7 липня поховали митрополита Київського і всієї України 78-річного Володимира.
Владика нездужав на рак та хворобу Паркінсона. Помер 5 липня. За цей час із митрополитом попрощалися близько 10 тис. людей. На похорон прийшли президенти Петро Порошенко, Віктор Ющенко, екс-прем'єрка Юлія Тимошенко. Патріарх Московський і всієї Русі Кирило не приїхав, щоб "уникнути провокацій".
— Поховали там, де заповідав — на лаврському цвинтарі, неподалік його резиденції, — розповідає наступного дня після похоронів жінка в чорному халаті. Забирає з могили прив'ялі квіти. Вона заставлена вазами з ромашками — улюбленими квітами митрополита, лілеями, трояндами і хризантемами. До могили постійно підходять люди з букетами. Низько вклоняються, хрестяться.
Цвинтар Києво-Печерської лаври невеликий і затишний, відгороджений високою стіною. Могили архієпископів і протоієреїв засаджені трояндами. Серед них трапляються поховання генералів і статських радників.
— Потрапили, мабуть, за гроші, — роздивляються хрести двоє хлопців.
— Ні, тільки за вклад у церковні справи, навіть за супербагатсва тут не ховають, — відповідає кучерявий семінарист Дмитро, який приніс на могилу свіжі свічки.
— Він любив гуляти з книжкою тут, а також на цвинтарі та біля резиденції, — каже Дмитро. Йде повз лаврську стіну до резиденції митрополита. — Сюди заходили і звичайні відвідувачі: "Владико, благословіть", і так без кінця, без краю. Хтось запропонував відгородити резиденцію. А він відповів: "Не потрібно. Це — Лавра, святиня. Сюди люди приходять помолитися, нехай тут усе буде для них". Всі відвідувачі мали записатися в канцелярії наперед, але він приймав і так. Міг винести свої особисті гроші й віддати.
Резиденція — двоповерховий цегляний будинок із заґратованими вікнами. Біля центрального входу ростуть кущі троянд і туї. Зі зворотнього боку — інший вхід, що виходить у сад. Ним митрополит користувався частіше.
— Він же хлопець із села, ось і насаджені вишні та яблука, — показує Дмитро на пару рядів дерев.
Біля входу — східці без пандуса, хоча останні місяці митрополит пересувався в інвалідному візку.
— Хлопці із семінарії брали його на руки й підіймали. Він ніколи не скаржився на біль, і не любив, щоб хтось нагадував про болячки. Через хворобу Паркінсона в нього трусилися руки й ноги, він падав. Якось його підхопив хтось і запитав: "Як ви, ваша блаженність?" — "Краще, ніж ви", — відповів. На службах священик давав йому свічку м'яко й ніжно, але митрополит брав її різко й рішуче — усім видом показуючи, що з ним усе гаразд.
У нього були знайомі княгині й графині з Європи, але йому було однаково чи з ними говорити, чи із простою бабцею із села. Відома історія про хлопців напідпитку, які після Пасхи зустріли митрополита на прогулянці в Лаврі: "Ти піп?" — "Піп". — "Ну, тоді, Христос воскрес!" — "Ну, тоді, воістину воскрес!"
— А де могилка блаженнійшого? — питає сестра Антонія з жіночого монастиря в Малині. Привезла коржики. Хоче їх роздати за упокій душі людям біля могили.
— У нас у монастирі ніколи не чекали від владики похвали. Головне, що приїхав. Подруга з іншого монастиря розказувала, що дуже любив ловити рибу. І вони запустили в свої озера карасів. Він ставав, біля нього — диякони. Але риба йшла тіки до нього!
— Як тільки бачила митрополита, одразу — плакати, — витирає очі продавщиця у хустині в церковній лавці. — Я соромилася підійти з проханням. Ті, хто ходив, казали, що на старість він став прозорливий. Бачив, яка в людини проблема й одразу давав відповідь. Думаю, постраждав тілом так сильно, бо молився за гріхи людей і мир.
Зібрав понад 200 видань "Кобзаря"
Митрополит Володимир любив співати з дитинства. Але соромився й залазив це робити в погріб. Дорослим знав духовні гімни, українські народні та стародавні пісні. Грав на дримбі. Шкодував, що так і не опанував скрипку.
Зі школи писав вірші. Багато з них поклав на музику. Але про своє захоплення соромився говорити на загал.
Із поміж світських письменників читав Лесю Українку, Івана Франка, Тараса Шевченка й Миколу Гоголя. Збирав їхні видання.
— Життя мене кидало з одного місця в інше, — розповідав митрополит. — Тому багато моїх книжок і нині зберігаються в чужих людей, багато подарував бібліотекам. Найбільшою удачею стала покупка прижиттєвого видання "Кобзаря". Маю понад 200 його дореволюційних видань.
Вдалося мені придбати і рукописне Остромирове Євангеліє. Їх у світі одиниці. Віддав тоді 65 карбованців. Це Євангеліє мене супроводжувало всюди.
4 
1
Коментарі
1