53-річна екс-голова Державного департаменту з питань регуляторної політики і підприємництва Олександра Кужель живе на Печерську, поряд із Центральною виборчою комісією. До під"їзду заходимо о 10-й ранку.
— Пані Олександра щойно з дачі приїхала, — розповідає високий дідусь-консьєрж. — Он її машина стоїть, — показує сріблясту "тойоту".
На 12-му поверсі темно. Навпомацки шукаємо дзвінок.
— А чому ви не ввімкнули світло? — відчиняє двері господиня. — У нас економія електроенергії, — жартує. — Тут же депутатський дім. Онде, у 50-й квартирі Симоненко мешкає, а поряд — перша дружина Кінаха.
Пані Олександра вбрана у золотисту майку і спідницю. Легка блузка прикриває глибоке декольте. Макіяж — у світлих тонах. Волосся забране назад.
У вітальні трикімнатної квартири — великий плазмовий телевізор та низька канапа з подушками.
— Тут сплять наші собаки — ретривер Тарі та лабрадор Мейсі, — показує на рушник з намальованим песиком. — Вони зараз на дачі. Ремонт зробила ще вісім років тому. Стіну, що відділяла кухоньку від вітальні, розбила, тепер тут барна стійка.
На скляному обідньому столі — біла фігурка Ісуса Христа.
— Це нам друг подарував, — гладить статуетку Кужель. — Я не люблю великі шафи, скрізь поробила купе, — показує на дзеркала. — І ніде немає люстр, скрізь вмонтовано лампочки. Стильно й делікатно. Оце — мій кабінет, — заводить у вузьке приміщення.
На підлозі стоїть величезна китайська ваза. Посередині — невеликий круглий стіл зі стільцем. На стінах висять старовинні ікони Богоматері та Миколи Чудотворця.
— Раніше тут була друга кухня, — усміхається господиня. — Я недавно придбала сусідню однокімнатку в колишньої кухарки Пустовойтенка.
У 50-й квартирі Симоненко мешкає, а поряд — перша дружина Кінаха
Заходимо у спальню. Велике двоспальне ліжко застелене синьою білизною. Біля стіни — будуарчик. На ньому фотографії Саші й Лізи — онучок Олександри Кужель.
— А це — моя гордість, гардеробна, — розчиняє навстіж двері. Величезне приміщення все у вішалках та плечиках. По периметру — полиці зі взуттям. Біля самого входу велике дзеркало, під ним — вузенькі ящики для прикрас.
То правда, що ви походите зі старовинного князівського роду?
— Так, — випрямляє спину пані Олександра. — Моє дівоче прізвище — Долгорукая. На жаль, коли згоріла дідусева хата на Донеччині, архівів ми не знайшли.
Ви стежите за модою?
— Я її створюю. Коли вперше номінували на "Людину року", мала тільки строгу чорну сукню. Замовила білий норковий палантин, на шию — перли, і була королевою. Наступного року всі носили палантини. А коли була нардепом, на засіданнях лютував такий холод, що спина вкривалася кригою, — здригається. — Я замовила в ательє норковий піджак. Мені довго пояснювали, що з хутра піджаків не шиють. А наступного сезону в них ходили всі модниці.
Хто займається вашим стилем?
— Шиє здебільшого Єрмаков. А перукарка — Світлана Орєшкіна. Постійно грається з моїм волоссям. Коротке, довге, руда, блондинка... Можу в неї у кріслі просто спати. А ще розслабляюся, купуючи взуття. Для жінки це — обличчя. Туфлі мають бути під всі стилі й кольори одягу: камуфляжні, коралові, білі, декілька видів чорних, зелені, теракотові, — загинає пальці з французьким манікюром. — У мене їх зараз понад 30 пар. А ті, у яких збилися підбори, роздаю племінницям і невістці. Оце — зовсім новенькі, — витягує вперед ногу в гостроносій туфельці на низенькому каблуці. — Спеціально під костюм, кольору кави з молоком. Італійські, купила у крамничці на Володимирському ринку за 300 доларів.
Кажуть, вдома ходите у джинсах і футболці?
— Ще гірше! — відказує з трагічною міною й відразу починає сміятися. — В Америці купила туніку за 10 доларів — легенька, все продуває. Обожнюю її! Знаєш, від чого я зараз кайфую? — довірливо шепоче. — Що можна не носити колготки. 12 років не могла собі цього дозволити. Якось в Америці була зустріч депутатів трьох парламентів — російського, американського й українського. Російських жінок не пускали в Білий дім без панчіх. Усі стояли і чекали, поки вони куплять їх на найближчому базарі. А я передбачливо вдягла колготки, — хвалиться. — Я вже тоді чітко знала правила етикету. Підбори, наприклад, не вище п"яти сантиметрів. Каблуки, що дозволяє собі Тимошенко, — вульгарно, — хитає головою. — Як жінка, я її розумію. Стільки років в опозиції була сірою мишкою, а зараз хоче бути оригінальною, стильною і жіночною. Але ми з нею зовсім різні. Спільного астролога, іміджмейкера й духівника в нас бути не може.
Каблуки, що дозволяє собі Тимошенко, — вульгарно
До кімнати заходить худий, високий, бородатий чоловік у джинсах та картатій сорочці.
— Це — Олександр, мій чоловік, — представляє Кужель. — Щойно з дачі, неголений. Я його називаю "дєдушка Лєший". А онучки дражнять Бабаєм.
Як ви познайомилися?
— Я їхала в автобусі після отримання диплома. Втомлена, невиспана. Він підійшов і спитав: "Девушка, а чего вы так плохо выглядите?". Я остовпіла. Раніше мужчини говорили мені тільки компліменти.
Одразу почали жити разом?
— Ви не повірите! — сміючись плескає в долоні. — Це — фільм "Іронія долі": ключ від його гуртожитку підійшов до моїх дверей. Поки я була у відрядженні, Саша переїхав до мене. Підремонтував щось, подружився з моїм сином. Живемо вже більше двадцяти років. Він дарує мені дуже незвичні речі. Якось купив шматочок Місяця і назвав його — Олександра Кужель.
Чим займається чоловік? — запитую пошепки.
— Бізнесом. Але яким саме — я не знаю, — так само пошепки відказує господиня. — У нас не обговорюються фінансові справи. Мудра жінка ніколи не поставить чоловіка в незручне становище. Єдине, що погано: вдома я не передбачила для Саші кабінету, — сміється. — Тепер він інструменти складає на балконі, де ми п"ємо каву. Доводиться терпіти.
Олександре, яка слабкість у вашої дружини? — гукаю господареві, який готує каву.
— Я! — лунає з кухні.
1953, 4 липня — народилася в Костянтинівці на Донеччині
1972 — вийшла заміж за В"ячеслава Кужеля
1974 — народився син Дмитро, розлучилася, помер батько
1975 — закінчила Дніпропетровський металургійний інститут
1987 — одружилася з Олександром, народився син Микита
1990–1993 — головний бухгалтер акціонерного центру "Восток"
1993–1994 — генеральний директор українсько-канадського підприємства "Незалежність"
1994–1998 — депутат Верховної Ради
1998–2003 — голова Держкомітету з питань розвитку підприємництва
З 2004 — президент аналітичного центру "Академія"
2 
1
Коментарі