— У Луганську мали добре облаштовану квартиру й улюблену роботу. Через війну все довелося покинути. Переїхали в село до моїх батьків. Жили там рік. Щоб прогодуватися, почали скуповувати в місцевих людей молоко й варити бринзу. Це врятувало нас, — каже 29-річна Марина Блонська. Два роки тому разом із чоловіком Олександром, 35 років, і донькою 2-річною Златою оселилися в селі Вовнянка Миргородського району на Полтавщині. Відкрили там приватну сироварню.
Будинок Блонських розташований за 12 км від райцентру. Купили його за 130 тис. грн.
— У Луганську чоловік працював шеф-кухарем у ресторані. Я — адміністратором, — розповідає Марина Блонська. — Коли в місті почалися перші заворушення, була на третьому місяці вагітності. Вирішили на кілька тижнів поїхати до батьків у село. Там було безпечніше, бо воно розташоване в зоні розмежування. Сподівалися, за кілька тижнів повернемося додому. Та наші надії були марні. Перспектив завершення конфлікту не бачили. А жити на окупованій території було небезпечно. Коли доньці виповнилося п'ять місяців, зрозуміли — назад вороття немає. Почали шукати власне житло. Поїхали на Полтавщину, де живе рідня мого чоловіка. Об'їздили кілька сіл у Миргородському районі, оглянули зо три десятки садиб. Врешті у Вовнянці знайшли добротний будинок. Купили його разом із півгектаром землі. На життя вирішили заробляти сироварінням. Саша мав у цьому досвід. За рік, доки жили в батьків, і мене навчив.
Спочатку скуповували коров'яче та козине молоко в сусідніх селах. Варили бринзу. Продавали сусідам і друзям. А потім створили власну сторінку у "Фейсбуку", розмістили там оголошення. Поступово покупців ставало більше. Коли попит зріс у кілька десятків разів, вирішили, наше хобі має перерости в сімейну справу.
Блонські купили кілька дійних кіз. Написали бізнес-проект із розвитку сироварної справи.
— За "Програмою розвитку ООН в Україні" нам виділили 200 тисяч гривень. За ці кошти облаштували приміщення для сироварні й почали будувати сирний льох. Тепер тримаємо 10 дійних кіз і 18 козенят. Одна в день дає 2,5 літра молока. Для виготовлення нової партії сирів цього недостатньою. Тому раз на два дні купуємо в односельців і жителів сусідніх сіл ще 250–300 літрів молока. Вони радіють. Кажуть: "Раніше мали проблеми з реалізацією молока. Ви її вирішили". Часто приходять допомагати, бо робочих рук не вистачає. Про переїзд ніколи не шкодували. Якби залишилися в Луганську, власну справу так ніколи й не відкрили б.
5 
1
Коментарі