Михайло Литвиненко, 75 років, — дворазовий чемпіон світу, триразовий — Європи. Найкращий у своїй віковій категорії: серед 75–80-річних. Бере участь у змаганнях ветеранів. Метає молот і штовхає ядро.
2002-го став у Німеччині чемпіоном Європи. За два роки привіз іще одну золоту медаль — з Данії. Цьогоріч, у березні, завоював золото на світовому чемпіонаті в Австрії. Наступного року збирається на чемпіонат світу до Італії.
Живе пан Михайло у Переяславі-Хмельницькому, на Київщині. За кордон їздить на кошти місцевих бізнесменів. Домовилися зустрітися у нього вдома. Зайти у двір не дає велетенський пес, який мовчки ходить уздовж воріт. Доводиться гукати. Михайло Галактіонович, чи як звуть його знайомі — Галактіонович, проводить у хату. Він у жовто-синій спортивній куртці та блакитних, закочених до колін, штанях. На стіні, на килимі, розвішані кількадесят медалей.
— Скільки — не знаю, — відмахується господар, — я ж 56 років виступаю. На вагу чотири кіла. А кубки в іншій кімнаті. Жінка свариться, що хату захаращую.
Із сусідньої кімнати приносить кришталевий кубок. Замість ніжки в нього — музична скринька із ключиком. Заводить. Грає мелодія. Галактіонович співає: "Эх, вратарь, готовься к бою..."
Як це скучно? Позамітай у дворі, носки постірай
— Оце перед вашим приходом подзвонили з Києва, щоб приїхав на телебачення. Воно мені треба? Якийсь "Ключовий момент", — каже громовим голосом.
Пан Михайло сідає на стілець, але ненадовго. Підхоплюється, щоб показати газети, зібрані за 50 років, у яких писали про нього.
— У армії служив на Чорноморському флоті поваром, — розповідає. — Крутив м"ясорубку, натренувався. Як кинув гранату — пойняв, що таке спорт. Став чемпіоном флоту. Після того і бігав, і плавав, і на лижах ходив, і моржом був, — махає рукою, мовляв, усього перепробував.
Чому вибрали легку атлетику?
— Є люди, які кажуть, що їм скучно жить. Позадовбували! — сердиться. — Як це скучно? Позамітай у дворі, носки постірай — уже зайнятий. Іванов, той що обливався й купався в ополонці, вісімдесят літ прожив. Чого з нього примєр брать? Це якби він сто двадцять прожив. А я знаю сторічних, які раз у год умиваються. Обливання — для бєшених, які удівляють человєчество.
Ви теж обливалися?
— Ліз і я туди, бо мозги не работали. Нащо з організма здіваться? Фізична культура — хорошо, спорт — гробіловка, — каже категорично. — Людина ж посліднє із себе вижима. Мені себе травмувать не хочеться. Я міг би і більших результатів досягти. А так хочу здоров"я сохранити, щоб живота не було. Я не думаю зранку, як ковбаси чи сала наїстися. У мене — яблучка, малинка, горіхи в меню. Ніякого обжорства. У людини десять кілограм лишньої ваги, це считай що відро води з собою постійно носить, — повчає Литвиненко. — Двадцять кілограмів — коромисло з відрами, п"ятдесят — мішок сахару.
Де тренуєтеся?
— На стадіоні, а колись — у себе на городі, поки сусіди не забудувалися. Якось крутив диск. Кинув, чую — людина закричала. Ой, Боже, мо" зачепив? А то баба злякалася, коли він їй під ноги впав. Думала, що з неба. Узнав її дід про це проішествіє, приходить: "Ну, ти й безсовісний, — каже, — чого ти її не вбив?" — пан Михайло сміється. І серйозно додає: "Їй-богу, правда".
Яка перемога для вас — найважча?
— Перемоги всі важкі. А найдорожча та — що живий, не алкаш і не курю. Якби це робив, то вже й кістки би згнили. За п"ятдесят год і ста грам не випив, — хвалиться. — Сталін, Черчилль курили — і розумні ж люди. Ви не курите? Бо мигом з хати вилетите. Юмор, — заспокоює без тіні усміху. — Моя побєда та, — продовжує, — що я людина не з Лондона, не з Парижа і не з Пекіна, а з Переяслава, — наголошує на назві, — і добився такого. Хіба в мене освіта є? Всього п"ять класів. Чи мене хтось тренував? Он дрова рубаю — і всі мої тренажори.
Він ходить по хаті, то одягаючи, то насуваючи на лоба окуляри у товстій оправі.
Які у вас стосунки із суперниками?
— Уже п"ятнадцять років змагаюся з одним німцем — Ріхардом Джехаком. То він — на першому місці, я на другому, то — навпаки. Ні він, ні я не соізволимо й по тридцять слів вивчити із мови один одного. А порозумілися. Як сказав я: "Гітлер капут", він мене пойняв.
У скількох країнах побували?
— Штук у вісімнадцяти, пиши сміло, а то й більше. Часто питають у мене, як там живуть? Ви оце як у Києві по Хрещатику ходите, з кимось балакаєте? Поїхали до знайомих чи по роботі — й назад. За кордоном так само. Не буду ж я з кожним прохожим "Ґутен так" розкланюватись, — роз"яснює. — У наших магазинах стільки всього є, що там — менше.
Хто тут по-руські поніма?
А в дорозі всяке трапляється. Раз летів я на змагання до Пуерто-Рико. Пересадка у Нью-Йорку. Вийшов з літака, не знаю, куди йти. Все по англійському написано. Як закричу я на повний голос: "Хто тут по-руські поніма?". Усі так і присіли, думали, терорист. Тут якась жіночка обзивається: "Чево вы орете? Я зрадів: "Ви ангел, посланий мені з неба". Вона мені все показала, ще й квиток додому купила.
Ще інтересне: робив я в Норвегії на весілля торт. Зараз і газету найду...
Галактіонович довго порпається в коробці, де складені його архіви. Знаходить статтю норвезькою мовою з фото. На ньому — спортсмен із чималим тортом, прикрашеним шоколадними трояндами.
— Я у своєму житті тисячі тортів переробив, — каже. — Знайомим, на замовлення. І як яка спартакіада де чи змагання, так свій і везу.
Показує знімки тортів, виготовлених для відомих людей. На кількох — він з Володимиром Литвином.
— Завжди оголошують:"Торт зробив такий-то чемпіон світу, він же майстер-кондитер". Це ж потрясающа реклама, — пишається пан Михайло. — Я досяг усього. Такого, як я, у світі нема ніде, ніхто у такому віці не ставав чемпіоном світу. Чого ж іще? Хіба що інопланетяни прилетять. То й з ними змагатимусь.
Із сусідньої кімнати господар виносить торт із парою лебедів зверху. Виготовив комусь на весілля. Показує, повертаючи на всі боки. Мені дає спробувати тістечка безе.
— А то скажете, що були у кондитера і тільки облизувались.
1930, 14 жовтня — народився у Переяславі-Хмельницькому на Київщині
1947 — учень кухаря у переяславській чайній
1950 — 4 роки в армії служив кухарем у Севастополі
1954 і до пенсії — працював у чайній, згодом — у ресторані кондитером
1955 — чемпіон України з легкої атлетики
1957 — чемпіон Європи, чемпіон СРСР серед сільських спортсменів
1958 — одружився із Зіною; за рік народилася донька Ольга
1970–2004 — робив зі снігу і льоду кількаметрові фігури Діда Мороза і Снігуроньки для міської площі
1990 — вийшов на пенсію
2006 — чемпіон світу і Європи з метання молота
2 
1
Коментарі