— Сама по собі мова — ні російська, ні українська — не є погана чи хороша, — каже директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, 66 років.
— Для кожного його рідна мова — найкраща. Але в Україні російську використовували як знаряддя боротьби. Створювалися російські школи, на факультетах фінансувалися окремі групи. Це були політичні проекти.
60 відсотків українців називають українську рідною. Половина — спілкуються нею вдома. Такі дані нещодавніх опитувань. Це багато чи мало?
— Був період, коли мовна ситуація була більш-менш збалансована — і в Криму, і на Донеччині, і на Одещині. Мову не використовували у протистоянні. Багато кримських дітей брали участь в конкурсі Яцика (міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. — ГПУ). І здобували призи. В українській гімназії у Криму був конкурс! Це часи пізнього Кучми, коли він уже визначився, що таки-так: Україна — не Росія.
Однак Донеччина була насичена виробництвом, яке у мовному супроводі ніколи не було українським. Цього не хотіли помічати. Творили міф, що це окремий російськомовний ареал. Це значить, що він ніби й генетично російський. Ось тут входить у гру маніпуляція.
Тоді зародився "русский мир"?
— Маніпуляції почалися, коли відчули, що Радянський Союз рушиться. А коли пролилася кров у Прибалтиці і Грузії, стало зрозуміло, що настає момент якогось тектонічного, глибокого розламу. Аналітики із КДБ — а там дуже сильна аналітична школа — підказували, що треба знайти щось таке, щоб одне одного не випустити із "братських" обіймів.
В економічному плані використовували сегментоване виробництво: на Уралі виготовляли одне, в Україні друге, в Астані третє. А збирали в Естонії. Та треба було зробити й ідейні скріпи. "Ми дійшли у єднанні до такого стану, що ми можемо назвати себе єдиним радянським народом". І крок наступний: національному — дати нижчий статус.
Це створювало московськоцентричну і російськоцентричну систему в науці, культурі. Система преференцій була побудована так: якщо ти переступаєш національне — то піднімаєшся вище. А якщо тримаєшся за рідне — будеш нижче. То була комуна: кому — на, а кому — ні. Вербальним носієм ідеї про один народ була російська мова.
А як з'явилося "рускоязичноє насєлєніє"?
— Люди, які володіли російською, є у всіх колишніх республіках СРСР. "Рускоязычное население" означає, що це людина будь-якої нації, яка говорить, читає, пише російською. А потім політики пізнього Горбачова і раннього Єльцина почали використовувати визначення "русскоязычное население — это русские". Це була перша політична брехня. Наступна підміна: "рускоязичноє насєлєніє" — це громадяни якихось адміністративних державних утворень, територій. Ще одна — "мы их будем защищать".
Як оцінюєте три мовні закони, зареєстровані у Верховній Раді?
— До них трохи завищений рівень соціальної уваги. Ми хочемо цим утвердити українську мову як державну. І для цього в законопроектах передбачені навіть каральні санкції — тобто примус. У мене запитання: а через три-п'ять років ці засоби примусу будуть такі ж актуальні? Якщо ні — маємо думати, що змінити в цій частині.
Вибрати раціональне — у точності формулювання, у повноті охоплення комунікативних ситуацій, розподілу — хто за що відповідає. І тоді не буде потреби вдаватися до ганебних моментів, коли ми квотуємо українську музику. Перейде на українську мову чиновник, поліцейський, сфера обслуговування. Якщо хтось не здатен перейти — то так і буде.
Головне, що має забезпечити цей закон: аби молодь здобула українськоцентричну освіту, українськозмістовну, українською мовою. Тож треба думати, як зробити його дієвим.
Чи означає це, що держава має діяти жорсткіше?
— Це означає, що держава має діяти продуманіше. Жорсткіше — це ламати через коліно. Позитивний ефект матимемо, коли пояснимо, переконаємо і створимо умови для самореалізації. І коли не робитимемо трагедії, що слони з неба падають, бо ти неправильно слово вжив.
Що допоможе створити українськоцентричну освіту?
— Треба повезти нашого президента і прем'єра на екскурсію в Японію. Я повернувся звідти нещодавно. Їхній школяр зобов'язаний під час навчання вивчити країну, об'їздити всі її острови. Йому дають тиждень у дев'ятому класі на Токіо. Оглядає стару столицю — Кіото. Відвідує музеї. Я не міг втрапити в етнографічний музей — стояла черга чоловік 150. У Японії ця програма фінансується державою. Від острова до острова учні літають літаками.
Наші діти, закінчуючи школу, так добре знають Україну? Я би хотів, щоб дитина побачила — отут жив Захар Беркут, описаний Іваном Франком. Отут — закривали камінням проходи, щоб не попали чужинці. Він має бачити красоти Смотрича, який тече під Кам'янецькою фортецею. Відчути на дотик, на запах, на смак і історію, і сучасність.
Куди в мовному плані рухається Україна?
— Процес українізації найближчим часом невідворотний. Він уже йде. Набирає обертів ще один: формування полімовного покоління. Що попаде в той лінгвофонд: чи англійська і французька, чи і російська згодом — покаже час. Завдані на Донбасі і в Криму рани стримуватимуть процес повернення до обойми пріоритетних російської мови. І це програш Росії.
Нам треба навчитися спокійно сприймати деякі речі. І в плані того, що дещо невідворотне. І в плані того, що досягнення мети вимагає від нас дій.
3 
1
Коментарі