Минулого місяця родина Руслана й Арчани Ткачуків із села Немія Могилів-Подільського району Вінниччини взяла з дитбудинків 6-річну Альону, 9-річну Вікторію й Олександра, 7 років. Тепер виховують 12 дітей віком від 5 до 18 років. Іще шестеро виросли й живуть окремо. Загалом родина опікувалася 18 дітьми.
34-річна Арчана (дівоче прізвище Аннам. — "ГПУ") — американка індійського походження. 10 років тому приїхала до України працювати в дитячих таборах. Руслан був перекладачем у її групі. У квітні 2004-го одружилися. Жили у Вінниці, позаторік через скруту перебралися в село.
— Для індійки вийти не за індійця — великий гріх, — розказує Арчана. — Тому я просто подзвонила матері та сказала, що виходжу заміж. За кого, не уточняла. За нашими традиціями, обрати чоловіка для дочки мають батьки. У трьох моїх старших сестер так і було.
Перших шістьох дітей Ткачуки взяли на виховання 2003-го.
— Ми відчули, що нас до цього Бог покликав. Усиновили трьох хлопчиків і стільки ж дівчаток із дитбудинків. Раніше я працював волонтером у таких закладах. Бачив, у яких умовах жили дітлахи. Жалів їх, — говорить Руслан.
Зараз старші діти працюють і навчаються у Вінниці та Могилеві-Подільському. 21-річна Віталіна вийшла за хлопця з африканської країни Уганда й переїхала до нього.
За рік родина взяла ще чотирьох, віком 9–11 років. Юрій навчається на кухаря-офіціанта, Олександр — на кравця, Дмитро — на автоелектрика, Катерина 11-класниця. До названих батьків приїжджають на вихідні.
2005-го в подружжя народилася донька Ізабелла. Коли їй було 3 роки, батьки взяли ще дошкільнят Юлію та Богдана. За два роки — Діану та Сніжану.
— Про нас говорять, що ми продаємо дітей і з цього живемо, — розповідає Руслан. — Начебто цей будинок купили за дитячі органи. Насправді ми мали заощадження, а ще взяли кредит. У Могилеві-Подільському багато ромів. Арчі інколи плутають із циганкою, не довіряють. Вона приходить додому й плаче. Раз пішла в поліклініку, і лікарка питає, де живе. Вона каже: "У Немії". А лікарка: "Ні, ви там не живете. Я всіх знаю в Немії. Покажіть паспорт".
17-річний Юрій просить випрасувати йому сорочку. Арчана вмикає праску, розстеляє на підлозі скатертину. Стає навколішки. Просить 16-річну Катерину нагодувати братів і сестер.
— Українські дівчата люблять роздягатися, — говорить мати після того, як попрасувала. — Коли одягають короткі спідниці й майки, значить, в Україну прийшла весна. Мені це не подобається. Не хочу, щоб мій чоловік на них дивився. Хочу, щоб дивився на мене одну.
Арчана навчилася готувати, сапати город.
— Варити червоний борщ мене вчила чоловікова мама Валентина Степанівна. Люблю сапати, я на городі заспокоююся. Раніше не знала, що де, то як ішла на город, кликала сусідку: "Валя, це що таке — бур'ян чи квасоля?". Вона сміялася з мене.
2 
1
Коментарі