"29 жовтня 2008 року мій син Руслан Дяченко повертався електричкою Київ–Миронівка зі столиці додому в Мисайлівку Богуславського району Київщини. Виїхав о 15 год. 58 хв., а о пів на десяту вечора його мертвого знайшли біля залізничних шляхів. Хлопцеві було 22 роки. Руслан розрахувався з роботи. Працював у столиці повахтово — два на два тижні. Додому віз трудову, гроші й речі, які склав у велику темно-синю сумку. На синові того дня були голубі джинси, осіння куртка кольору хакі, футболка із червоною стрілою на грудях і товстий золотий ланцюжок на шиї. Світло-русий, коротко стрижений.
Перед під"їздом до станції о 18 год. 45 хв. Руслан зателефонував батькові, щоб той зустрів його на станції Карапиші-2 — до села 8 км. Але розмова обірвалася.
Один високий і двоє нижчих чоловіків грабували пасажирів. Кажуть, погрожували ножами й газовими балончиками. У вагоні їхало чимало людей, але свідків трагедії не знайшлося. Кажуть, сина грабіжники повели в туалет, били. Чули, як він кричав.
Руслана міліція знайшла між станціями Карапиші-2 і Карапиші-1. З електрички його викинули під зустрічний товарний поїзд. Лежачого чоловіка помітив машиніст товарняка й зателефонував у міліцію. При синові був паспорт.
У миронівській міліції сказали, що стався нещасний випадок — сина збив потяг. Телефон залишився непошкодженим, алкоголю у крові не було. Я телефонувала Русланові з 19 год. 35 хв. До 21-ї год. ніхто не відповідав. За годину мобільний вимкнули.
Про те, що Руслан у морзі, нам повідомили тільки на ранок. Речей сина не віддали. Ніяких зрушень по справі немає. Люди бояться говорити про цю трагедію. До речі, кажуть, за два тижні на електричку знову був напад — чоловіки в масках пограбували пасажирів.
Прохання небайдужих до нашого горя допомогти знайти вбивць сина і відгукнутися свідків".
Листа написала Ніна Андріївна Дяченко
із с. Мисайлівка Богуславського району Київщини. Тел.: 8 096 348 72 12.
1 
1
Коментарі