У шахтарському Червонограді, що на Львівщині, навіть у неділю більшість шахтарів на зміні. А от у 31-річного Олега Мазура — вихідний. Удома лише він та його 76-річна бабуся Надія Василівна. Дружина Жанна та дворічна донечка Дарія пішли до тещі.
— Засоромилися, — привітно усміхнувся Олег. – Вони, знаєте, до чужих не звиклі.
На вигляд Мазур радше схожий на актора: високий, стрункий, сіроокий, у світлих балонових штанах та сірій футболці. А от руки — з почорнілими нігтями та здутими венами. І трусяться.
— Давно так, — витягнув уперед правицю. — А ще радикуліт, і кашляю постійно.
— Такий пил у шахті, — підхопила бабуся.
— Вона теж шахтарка, — кивнув Олег. — І дід. Замість армії тоді вербували на 5 років у Донбас.
Олег поставив чайник і закурив. Попіл заливав водою з-під крану. Пані Надія розповіла, що виростила трьох дітей. Олегова мама Ірина, 50 років, — медсестра в шахтарському профілакторії. Старша донька — у Томську, завідує там клубом. А 43-річний Борис — аж в Абхазії.
— Мама поїхала на Камчатку, вступила в медучилище. Кохання, туди-сюди? — знітившись, пояснив Олег. — А я з бабусею лишився. У шахті з 19 років. Колись пробував працювати в телеательє, але там зарплата менша, ніж стипендія... Сідайте, будь ласка, — запросив і підсунув чашку з чаєм. – Спочатку перевертав вагони з вугіллям...
Дуже важко було? — запитую.
— А ви спробуйте залізти під стіл і помахати там лопатою.
Але приваблюють пільги: 66 днів відпустки, оплачувані лікарняні, страхування. У 40 років можу йти на пенсію з моїм стажем, — знову клацнув запальничкою. — Курю, бо так відхаркувати пил легше, — пояснив жартома і продовжив: — Заробляю до двох тисяч гривень. Затримка виплат зараз невелика — до півмісяця. А раніше, бувало, по 6–7 місяців не давали грошей.
А ще радикуліт, і кашляю постійно
У нас ремонт, — обвів поглядом кімнату. — Перед виборами до нас Янукович приїздив. Навіть у шахту спускався. Він тоді ще був прем"єром. Одразу заборгованість за півроку виплатили, і я зміг почати ремонт.
Підтримуєте Януковича?
— Я аполітична людина, — сказав твердо. — І під час помаранчевої революції не бігав з прапорцями, а працював у шахті. Це, до речі, небезпечна робота. Он бабуся двічі травмована в шахті — вагон з рейок сходив. У нас на мільйон тонн вугілля п"ятеро мерців. Бабуся не хотіла, аби я ішов у шахту, а батьки були не проти, — він почав намащувати хліб маслом.
А з дружиною як познайомилися?
— Несподівано. На лікарняному був, зайшов до аптеки, де вона працювала. З"ясувалося, що то донька мого колеги. Приходжу до неї на день народження, а там він. "Анатолію Тихоновичу, а ви тут що робите?" — питаю. — "Живу, — відповідає. — А ти звідки взявся?" — "А мене Жанна запросила". Тепер у нас підростає чудова донечка.
Олег показав фотографію усміхненої малої в хустинці.
— Як є вільна хвилина, проводжу з сім"єю. У клуби не ходимо. Інколи до тещі на дачу їздимо чи по гриби. І рибалку я обожнюю.
На машині катаєтеся?
— Ніколи не хотів авто, — знизав плечима шахтар. — Краще на велосипеді. І дружина, і теща — всі на вєліку їздимо.
Якийсь суто шахтарський тост є?
— Раніше була така професія — газовипалювачі. Старі шахтарі, які вже на видобутку не працюють, ходили зі смолоскипами випалювати метан у шахті. У хутрі з голови до ніг, у хутряних шапках, валянках. Падали в калюжу і жбурляли смолоскип у тупики. Коли їх бачили, замість "атас" чи "полундра" кричали: "Шуба!" Це означало, що треба тікати. Тож замість домовика чи водяника у нас — Шубін. Навіть пиво є — "Добрий Шубін", — засміявся.
Олег став на стілець і почав щось шукати на антресолях.
— Шахтарі перед відпусткою кажуть: "Щасливо відгуляти й відіспатися", — промовив згори. — А як повертаємося з відпочинку — "Міцної крівлі, м"якого вугілля і щоб згори нічого не падало".
Дістав сірі полотняні вкорочені штани, посипані тальком наколінники, білу сорочку, куртку, схожу на армійську, гумові чорні чоботи та респіратор. Одягнув усе це.
— Тільки каски не маю вдома!
2 
1
Коментарі