"Такий же білий, як і в житті був"

 

Дорогу на могилу Юрія Кравченка на Байковому кладовищі легко знайти.

— А-а-а, то той генерал, — каже старий чоловік у турецькому светрі та фуфайці. Він сидить на бетонному виступі біля входу, підклавши під себе подушечку. Над ним на табличці написано "Смотритель". — Вам прямо, перед колумбарієм повернете, там іще дорога така гарна, не заблукаєте... Туди сьогодні стільки машин наїхало, — підозріло зиркнув на нас.

До першої автівки — сірого "жигуля" — саме сідав священик з кадилом. Машина одразу рушила. Біля чорного "БМВ" — екс-міністр оборони Олександр Кузьмук, 51 рік. Водій відкрив йому дверцята, та відвідувач не поспішає: озирається і ще довго дивиться на могилу Кравченка.

Цієї суботи, у річницю його загибелі, там установили пам"ятник: на півтораметровій колоні біле погруддя генерала. За колоною на плиті висічені троє святих і церква. Усе виконано з чорного й білого мармуру. Над святими написано: "Побудова храму є найважливішою справою в житті кожної людини". А нижче — "Храм святих великомучеників Федора та Анастасії, м. Александрія". Очевидно, покійний допоміг у спорудженні тамтешньої церкви.

Надгробок завалений квітами. Поміж ними, під колоною, у чорному кульку "Босс" — буханка "Українського", велике червоне яблуко та дві коробки цукерок "Рошен".

— Такий же білий, як і в житті був, — зітхає висока світловолоса жінка в довгому пальті. Представитися вона відмовляється і швидко йде до гурту чоловіків у чорному.

Біля могили десь із 70 людей, розбитих на групки. Офіціанти підносять їм у пластикових стаканчиках по 50 грам і маленькі круглі бутерброди, пронизані "шпажками": з рибою, ікрою, салом із часником.

Підходить тренер Олексій Михайличенко, 42 роки. Схожий на головного героя "Матриці", у чорних окулярах і довгому пальті. Футболіст обережно кладе збоку букет червоних гвоздик, а тоді вітається з удовою Кравченка. Вона дуже бліда, очі червоні від сліз. Тетяна Кравченко у чорному шалику на голові. Проходить між гостей і просить пом"янути чоловіка.

У чорному кульку "Босс" — буханка "Українського", велике червоне яблуко та дві коробки цукерок "Рошен"

— Я не очікувала, що прийде стільки людей, — каже вона "ГПУ". — Та вони ще вчора почали дзвонити... Як я?— на її очі навертаються сльози. — Поки що нормально, друзі підтримують, пам"ятник допомогли зробити. Он архітектор стоїть, — додає.

Якийсь чоловік, вибачившись, відводить її убік.

60-річний архітектор Микола Басенко розповідає, що пам"ятник робив разом із скульптором Дроздовським. Довго спілкувалися з дружиною, щоб краще дізнатися, яким був покійний.

— Здається, всі лишилися задоволені, — каже не без гордості.

Про гонорар архітектор говорити відмовляється.

— Це другорядне. Я ж не тільки кладовищенський, я всі пам"ятники на Оболоні робив,— переводить розмову на справи.

Люди починають обговорювати свої проблеми. Чоловік на милицях розповідає, що потягнув зв"язки, катаючись на лижах. Співрозмовники йому чемно співчувають.

— Прошу сідати в машини, — оголошує вдова. — Їдемо до "Адмірал-клубу" в Ірпінь. У кого немає транспорту — трохи далі стоїть автобус.

Уже за три хвилини біля могили лишилися тільки троє офіціантів та двоє молодих священнослужителів у рясах під пальтами. Батюшки збирали в оберемок квіти та носили їх до своєї машини.

— Навіщо забираєте? — питаю.

— Церкву прикрасимо, — відповів огрядніший. — Вони все одно померзнуть тут за кілька годин.

У який храм хочуть відвезти квіти з могили Кравченка, розповісти не захотіли. Дізнавшись, що ми з газети, швидко набрали ще один оберемок, сіли в авто й поїхали.

Почали збиратися й офіціанти. До могили підійшов великий чорно-білий бродячий пес. Ми кинули йому бутерброд. Звідкілясь з"явилося ще четверо собак. Офіціанти віддали тваринам рештки канапок.

Перекусивши, пси вляглися довкола пам"ятника, наче охорона.

×