"Наречений із-за кордону! Для неодружених дівчат!" – кричала жінка в переході на Майдані Незалежності. Моя 22-річна подруга Настя вихопила невелику рожеву листівку з адресою міжнародного шлюбного агентства "Амелі".
Уже три місяці Настя Ярова і я живемо в одній кімнаті гуртожитку. Усі троє походимо з глухої провінції. І якби нас спитали, чому ми приїхали до столиці, певна, усі б говорили про високі заробітки, можливість реалізувати себе і таке інше. Але насправді, в глибині душі, кожна дівчина, їдучи до Києва, має надію зустріти надійного та, насамперед, забезпеченого чоловіка. Правда, Свєта, у свої тридцять, давно розчарувалася в чоловіках. Вона вважає, що їх можна використовувати виключно в матеріальних цілях. А от Настя ще вірить у свій ідеал: високого, спортивного брюнета, обов'язково в піджачку з галстуком. Але, як на зло, до неї чіпляються тільки якісь "ханурики".
У листівці прочитали, що на кожну дівчину чекає безкоштовний макіяж і фотосесія. Одягнувши найкраще з того, що маємо, виходимо з гуртожитку. Агентство знаходиться в центрі міста, поблизу Софійської площі, на третьому поверсі старовинного будинку. Двері відчинені. Потрапляємо в трикімнатну квартиру.
У глибині душі кожна дівчина, їдучи до Києва, має надію зустріти забезпеченого чоловіка
— Заходьте, дівчата! Не бійтеся, — каже жінка у простенькому светрику й чорних брюках. Представляється Надією Швечиковою, 25 років. У кімнаті, до якої нас запрошує, за комп'ютером сидить молода жінка. Біля неї брюнетка років тридцяти п'яти. Краєм вуха чую:
— Скажіть йому: якщо він не має серйозних намірів, хай краще не пише. Я вже не в тому віці.
— Це наша співробітниця допомагає дівчині написати листа її німецькому другові, — коментує Надія.
— І багато приходить до вас дівчат, охочих вийти за іноземця? — запитую.
— Кожного місяця реєструємо 30–40 осіб.
Нам дають анкети, у яких треба вказати інформацію про себе: вік, зріст, вагу, місце роботи, хобі. У графі вимог до претендента ми з Настею пишемо, що чекаємо листів від високого, симпатичного, молодого (до 35 років) чоловіка. Свєта, як найдосвідченіша, ставить інші вимоги: надійний, добрий, забезпечений.
Далі нас чекає макіяж та фотосесія. Першою до рук візажиста Ольги потрапляє Свєта. Майже через півгодини вона виходить зовсім бліда з кілограмом косметики на обличчі. Виглядає старшою років на десять.
Далі йде Настя. Мене запрошують хвилин через 20. Посеред кімнати на м'якому стільці, покритому червоною, бархатистою тканиною, сидить Настя. Довкола неї бігає фотограф Юля:
— А тепер плече трохи назад. Руку на коліно. І усміхайся, усміхайся.
У лівому кутку кімнати, на високій тумбі, візажист розклала баночки зі всілякими тінями, помадами, кремами і т.ін. Я прошу її не накладати мені на обличчя так багато косметики, як подругам.
Надя розповідає, що до них приходять усі — від шкільних випускниць до 60-літніх дам. І запевняє, що в нас – непогані шанси.
Хоча, за статистикою, 30% дівчат, фото яких агентство поміщає в Інтернеті, не отримують жодного листа. А заміж із п'ятнадцяти претенденток виходить лише одна. Якщо ж жінка має дитину, її шанси ще вдвічі менші.
Однак через місяць Свєта таки отримала листа від якогось сорокарічного полісмена з Америки. Подруга написала йому, що любить співачку Руслану. Мабуть, він чогось не зрозумів, тому що перестав листуватися.
Насті пощастило більше. Після двох місяців очікувань їй написав буквально її ідеал: 35-річний накачаний чорнявий канадець із романтичною усмішкою, на ім'я Ів. Настя навіть повезла фото в село Вінницької області — показати батькам.
— Та це ж мужчина в цвєтє! – прокоментувала мати. А батько спокійно поставився до того, що майбутній зятьок молодший він нього всього на вісім років.
Ів пише, що навесні приїде зустрітися. Ми з подругою вже уявляємо, як будемо водити його по Києву, я як професійний історик розказуватиму про столичні старожитності, а Настя перекладатиме на французьку.
2 
1
Коментарі