Ексклюзиви
Четвер, 31 травня 2007 17:48

Стогній працював із вісьмома міністрами

Полковник міліції Костянтин Стогній, 39 років, сидить у своєму кабінеті на телеканалі "Інтер". Тут він працює редактором студії документальних фільмів "Кримінал". На стіні висить карта земної кулі із 43 різнобарвними прапорцями.

— Позначаю місця, в яких був, — водить він пальцем по карті.

Основне місце роботи Стогнія — в МВС. Там він очолює департамент зв"язків із громадськістю. У міністерство прийшов у 1994-му. Працював із вісьмома міністрами, зокрема Володимиром Радченком, Юрієм Кравченком, Юрієм Смирновим, Миколою Білоконем, Юрієм Луценком.

— Коли Кравченко був заступником міністра, ми інколи боксували у спорткомплексі "Динамо". Коли ж він став міністром, я побачив його з тенісною ракеткою. Питаю: "Побоксуємо?". А він сміється: "Мені тепер належить грати в теніс". А я в теніс грати не вмів.

Костянтин вважає, що Кравченко зумів підняти авторитет міліції. А от стосунки з міністром Луценком у Стогнія не склалися — через відмову полковника дати негативну оцінку діям Білоконя.

— При Луценкові мене перевели у радники міністра. Але не дали ні кабінету, ні принтера, ні ксерокса. Я працював у цьому кабінеті, на телебаченні, — клацає мишкою від комп"ютера Стогній.

Питаю, чи не збирається йти з МВС через події 24 травня. Тоді  міністр Василь Цушко разом із спецпідрозділом "Беркут" штурмував Генпрокуратуру.

— Не збираюся, — каже Стогній. — Хоч міг би за вислугою років. Це було б не по-чоловічому, бо ситуація — надто складна. На нараді, яка передувала цим подіям, Цушкові радили відправити в Генпрокуратуру когось із заступників. Але він розумів, що з цієї людини зроблять цапа-відбувайла, тому пішов сам.

Один хлопець відрубав собі пальці на руці

Костянтин згадує, як півтора року воював у Афганістані.

— Сказали, що служитиму на кордоні біля Чернівців. Натомість, три години везли до Алма-Ати. А звідти — потягом до Алтаю. Там рили окопи, понатирали мозолі. Воротнічки по кілька разів перешивали, аж пальці терпли.

Потім до нас приїхав капітан Шишкін, — пригадує. — Такий охайний, вєжлівий, на "ви" звертався. Сказав, що формує спецгрупу. Вистроїли нас на плацу: "Хто вищий 185, вийдіть уперед". Ломонулися всі, — сміється. — Навіть ті, хто був мені по пояс. Відібрали нас 20 хлопців. Ми були — еліта. Могли написати листа додому, сержанти нас не цькували. Ми пишалися, що маємо такого інтелігентного капітана.

Далі Шишкін повіз нас у спецшколу КДБ, у посьолок Чунджа в Уйгурському районі, — продовжує. — Школа була обгороджена високим парканом і колючим дротом. Там капітан змінився: "У вас три шляхи, — заявив він. — Якщо не будете виконувати команди — загинете або за невиконання посадять у тюрму. А можете вижити і стати героями". Тих, хто його не слухався, капітан бив. Мені теж діставалося. Один хлопець, щоб не служити, відрубав собі пальці на руці.

Після піврічного навчання у школі КДБ Стогнія на чолі взводу підвищеної боєздатності відправили до Афганістану.

Батьки знали, де ви служите?

— На конвертах стояла військова частина N2435 і прізвище. Уже всі знайомі хлопці відслужили, на дворі — Новий рік, а я все не вертався додому. Батьки побігли у військкомат. Мати наробила переполоху: де сина діли? До них вийшов сержант і каже: "Все нормально. Ваш син у Афганістані". Мама відразу в обморок на порозі...

Як гадаєте, могла б жінка очолити МВС?

— Жінки в погонах і кирзових чоботях мене не приваблюють, — мружиться Стогній. — Якщо треба місяць сидіти в засаді без їжі або варити суп з мишами, то це має робити чоловік.

Зізнається, що вдома він — "тимчасовий".

— Коли пізно приходжу, дружина Олена робить вигляд, що свариться.

Одна з українських газет визначила десятку секс-символів України. Стогній у цьому рейтингу опинився на сьомому місці.

— Дивний якийсь рейтинг, — крутиться він у кріслі. — Для чоловіків я ще визнав би номінацію, хто краще постріляє.

Відкриває шафу, бере французький глянцевий журнал "Фльор де Оранж". Каже, йому пропонували в ньому зніматись.

— Давали такі гроші, що в міліції за п"ять років заробляють. Та я відмовився. От коли піду з міліції... Не люблю носити краватки, — зізнається. — Але маю їх кілька десятків. Є одна улюблена — чорна з синім. Купив у Парижі за сто євро. Якщо на неї дивитися за кілька метрів, бачиш ніби ромбики. А якщо приглянутися — складені пістолети. Цю краватку одягаю на прес-конференції.

Під столом Стогній закидає ногу на ногу. На його чорних шкіряних черевиках витіснені кинджали.

— Із лейтенантами бігаю крос по шість кілометрів, — розповідає. — Кажу, хто мене обжене, тому даю відгул. Ще ніхто відгулу не отримав.

У якій сім"ї виросли?

— Батьки працювали у радгоспі "Совки" під Києвом. Мама — кладовщицею, а батько — прорабом. Зарплати в них були маленькі, я ніколи не їздив у табір. Носив одяг зі старшого на дев"ять років брата Володимира. Батько строгий був, інколи брав ремінь. Але до мене ставився лояльніше, ніж до брата. Мама мене інколи жаліє: "Синку, тобі так важко". А батько: "Не поняв, зараз — важкі часи?". У нього в сім"ї було дванадцятеро дітей і одні чоботи на всіх. Він взувався на 12-й день. А решту часу бігав по снігу босий.

1968, 16 серпня — Костянтин Стогній народився у Києві у сім"ї виконроба радгоспу "Совки"
1983–1986 — учився в ПТУ на слюсаря
1986 — служба в армії, школа КДБ
1987, липень — 1989, лютий — служив у Афганістані
1992 — від першого шлюбу народилася донька Дарина
1994 — закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету
1994 — лейтенант міліції; почав працювати в системі МВС
1996 — перейшов на оперативну роботу до кримінального розшуку; за два роки повернувся до МВС
з 2001 — головний редактор студії документальних фільмів  "Кримінал" на телеканалі "Інтер"
2005 — очолив департамент зв"язків із громадськістю МВС
2006 — від другого шлюбу народилася донька Марія

Зараз ви читаєте новину «Стогній працював із вісьмома міністрами». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода