"У 40 років вивчив іспанську і поїхав на заробітки в Барселону, — пише 44-річний Андрій із Рівного. — Надсилав додому гроші, дружина залишилася в Україні із синами. За цей час наші стосунки зіпсувалися. Оксана почала надовго зникати з дому. Мати дзвонила мені й казала, щоб вертався. Підозрювала, що невістка має іншого чоловіка. У травні Оксана сказала, що подасть на розлучення. Повернувся додому, пропонував поїхати зі мною. Але вона заявила, що зустріла іншого".
Вкладає своє паспортне фото і знімок дружини. Вона кучерява, рудоволоса. Одягнена у вишиту білим по білому сукню. На грудях фіолетове намисто. Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Сканує долонею фото.
— Шлюб дав тріщину ще до вашої поїздки за кордон. Намагання все повернути тільки завдасть обом болю. Відпустіть дружину. З іншим чоловіком зрозуміє, кого втратила. Але буде пізно повернути все. Вона завагітніє, ви — зустрінете іншу жінку. Це буде українка, яка теж виїхала на заробітки. Познайомитеся у церкві.
"Маю трьох дорослих доньок, у яких є свої сім'ї, — розповідає у листі киянка Ольга Олександрівна, 70 років. — Живуть окремо від нас з чоловіком. Чотири роки тому вони відмовилися від нас. Причини не знаємо. Не приходять, не дзвонять. А коли я їм телефоную, то питають, що мені треба. Хочемо з чоловіком оформити заповіт, але боїмося опинитися на вулиці. Усе нерухоме майно записане на мене".
— Зачекайте із заповітом. Якщо все віддасте одній із доньок, цим пересварите дітей між собою. Вони й так вже почали війну через спадок. Скоро родина збереться на велике сімейне свято — вашу річницю шлюбу чи ювілей чоловіка. Спільну мову з доньками допоможуть знайти зяті. Не звинувачуйте ні їх, ні себе. Знайдіть сили пробачити дітей.
"Сталін забрав у мене батька, а Путін — онука, — пише 79-річна Ольга Тимофіївна із Київщини. — Свого тата я не пам'ятаю. Його репресували, коли я мала 3 роки. Ми досі з братом не знаємо, де татова могила. Онука не стало під Іловайськом. Загинув через рік після свого весілля. Минуло три роки, але легше не стало. Біль і розчарування заполонили нашу родину. Донька після похорону внука мала два інсульти. Зараз майже не ходить, із ліжка не встає без допомоги. Мені внук тричі снився після смерті. Весь час зі зброєю у руках".
— Пережита втрата завдала невимовного болю усій родині. Мати загиблого ніколи не змириться з його смертю. Але життя на цьому не закінчується. У неї залишився онук, який виросте схожим на батька. Невістка підтримує її і розділяє біль утрати. Внук подає вістку. Війна не закінчилася, але перемога близько.
"Із чоловіком були разом у Німеччині на заробітках, — пише тернополянка Тетяна, 36 років. — Усе було добре, доки 2015 року я не повернулася в Україну. Тоді чоловіка як підмінили. Почав говорити про сенс життя і матеріалізацію думок. Казав мені, що хоче, аби я була щаслива. Зникли поняття "ми" і "разом". Одного разу сказав, що я йому більше не підходжу, бо душі наші різні. Виявилося, у нього є інша жінка. Спочатку покинув мене, а тепер повернувся і вимагає, щоб розділили все спільно набуте майно, бо у нього тепер друга сім'я".
— Майно ділитимете через суд. Забрати у вас частину будинку його намовляє коханка. Жити з нею буде не більше двох років. Коли все в чоловіка відбере, покине його. Почуттями там не пахне. Стосунки побудовані на матеріальній вигоді.
"Живу з онуками Анною і Вікторією, — пише Володимир із Рівненщини. — Чи дочекаюся я, коли вони вийдуть заміж і народять правнуків? Чи потрібно старшій Ані побратися з хлопцем, який зараз із нею? Бачу, що вона дуже вагається, і мені її шкода".
У конверт вкладає фото онук. Вони обіймаються біля річки. Анна — у білому сарафані й сонцезахисних окулярах. Вікторія має довге русяве волосся, у вухах — сережки у вигляді скрипкового ключа.
— Старша онука вийде заміж навесні наступного року. Але побереться з іншим хлопцем. Той, з яким стосунки не складаються, до шлюбу не позве. Пропонуватиме жити разом. Приставати на цю пропозицію Анні не варто. Вікторія вже зустріла свою пару. Виходитиме заміж вагітною. Скоро у вашій родині з'явиться два правнуки.
4 
1
Коментарі
1