— Плавати навчилася рано, бо виросла на березі Кучурганського лиману. З 6 років щоліта відпочивала в дитячому таборі в Затоці, — каже 19-річна Катерина НІКІТЕНКО з селища Лиманське Роздільнянського району на Одещині. Стала першою в Україні жінкою-водолазом Військово-морських сил ЗСУ.

Катерина Нікітенко закінчила Ізмаїльське медичне училище. Працювала фельдшером у Водолазній школі в Одесі.

— На першому курсі ­почала замислюватися про військову кар'єру, — розповідає. — Ближче до закінчення навчання почала шукати вакантні місця. Поїхала в Одесу. Поговорила з командиром військової частини. Домовилися: як отримаю диплом, одразу їду до них.

На роботі спостерігала за навчанням курсантів. Хотілося і самій зануритися під воду. Одного разу мені дозволили долучитися до тренувань. Сподобалося. Вирішила стати курсанткою. Керівництво не відмовляло, батьки вибір схвалили.

Вступити було важко. Майже 70 відсотків абітурієнтів не склали іспити. Основний бар'єр — плавання. Деякі хлопці взагалі не вміли цього робити. А треба було пропливти 450 метрів за 12 хвилин. Здавали ще біг, віджимання від підлоги і прес.

На курсі Катерина була єдиною дівчиною серед 17 хлопців.

— На заняттях нам створювали реальні загрози для життя — імітували напади противника й аварійні ситуації, спускали під воду зі зв'язаними руками й ногами. Пластикові стяжки треба було розірвати. Одного разу інструктор мене пожалів і зав'язав їх не туго. Через це в мене не виходило. Було боляче, на руках з'явилися синці. Пропонували розрізати стяжки, але я відмовилася. Навпаки, попросила стягнути сильніше. Після цього вдалося розірвати.

Хлопці не очікували, що худенька дівчина може бути настільки сильна.

Захоплювалися тим, що справляюся з усіма завданнями. Я старалася, бо розуміла, що маю бути нарівні з усіма.

Перші навчальні спуски курсантів у море припали на січень. У гавані для практичних занять відчула різницю між прозорою водою в басейні й поганою видимістю в морі. Тут водолазу треба бути уважним і вміти концентруватися. Ми шукали затоплені предмети, вчилися знімати й одягати амуніцію під водою.

Навчання у водолазній школі тривало два місяці.

Катерина провела понад 650 хв. під водою, занурюючись на глибину до 30 м. Навчилася затримувати дихання до 3 хв. За цей час встигає проплисти під водою 50 м.

— Однією з найпопулярніших вправ для легень є часте імпульсивне дихання. Це наганяє кисень у легені, — каже Нікітенко. — Гідрокостюм допомагає адаптуватися до водного середовища, особливо за низьких температур. Під нього спочатку затікає холодна вода. За 10 хвилин тіло її нагріває і починаєш почуватися так, як на поверхні. Якщо довго перебувати під водою, то навіть жарко стає. За костюмом, ластами, вантажним поясом, маскою та іншим спорядженням слід ретельно доглядати. Адже після морської води сіль кристалізується і руйнує матеріал.

Батько Катерини Нікітенко працює на залізниці, матір служить у військовій частині поблизу Одеси.

— Мама підписала кон­тракт із ЗСУ наступного дня після мене, — додає Катерина Нікітенко. — Я планую здобути вищу військову освіту і стати водолазним спеціалістом. Хочу пройти інструкторські курси, щоб самій навчати курсантів.

×