Сім"я Рудників виховує трьох сиріт

 

6-річного Дем"яна Грицика і двох братів — 8-річного Максима і 6-річного Дмитра Кривоклубів — узяла на виховання сім"я Рудників з села Громи Уманського району на Черкащині. Хлопців забрали з черкаського та уманського притулків.

Матір Дем"яна позбавили прав на дітей за пиятику та розпусту. Матір Кривоклубів — теж. Батько братів укоротив собі віку.

— У їхньому домі нічого їстівного не було. Хата не топилася. Діти самі носили з лісу гілки, намагалися палити в печі. Спали на старому кожусі, — розказує 43-річний Микола Рудник. — Коли привезли хлопців, вони їли тільки товчену картоплю, бо інших страв не знали. Не знали, як називати фрукти: на яблуко казали "груша". Перший місяць боялися води й мила.

Микола Альбертович і його 38-річна дружина Наталя Іванівна мають двох дітей — 14-річну Вікторію і 20-річну Любу. Старша мешкає в Черкасах, виховує доньку Вікторію.

Микола Рудник 20 років працював у селі фельдшером. Нині глядить дітей, яких родина взяла на виховання. За це йому йде стаж як вихователю. На кожного хлопця держава щомісяця виділяє приблизно тисячу гривень. Наталя Іванівна працює в сільській школі завгоспом.

Їли тільки товчену картоплю, бо інших страв не знали

— Чотири роки тому в Рудників помер 13-річний син Роман. У нього була хвора нога. Після цього родина вирішила взяти на виховання хлопців, — розповідає 56-річний голова Громівської сільради Дмитро Грушевенко.

До кімнати забігають троє хлопчаків. Усі в новеньких зимових светрах, мають однакові зачіски.

— Це нас тато постриг, — хвалиться Максим. — А мама ялинку прикрасила перед днем Святого Миколая.

Перш ніж узяти з притулків дітей, Микола і Наталя пройшли тренінг у Черкасах.

— Нас за американською методикою учили бути терплячими. Та це не завжди вдається. Якось послав їх у магазин по хліб. Вони купили хліба, побачили цукерки в продавщиці. Почали просити: "Ми — сироти, дайте нам цукерок". Я прибіг, забрав їх. Гадав: як наказати. Вирішив клин клином вишибати. Того ж дня купив ящик цукерок.  Посадив їх і сказав: "Їжте". Їх алергія обсипала, довелося лічити. Зате більше не просили, — розповідає чоловік.

Питаю, як ставляться до їхньої родини односельці.

— В очі хвалять. А поза очі підраховують, скільки отримуємо від держави допомоги. Я кажу: всиновлюйте й ви. Не хочуть, — усміхається Микола Рудник.

Дружина розказує, що лише за комунальні послуги щомісяця платять 500 грн. Зарізали свиню, качок, наварили тушкованки. Зібрали добрий урожай яблук, наробили на зиму закруток. Тримають пасіку.

Сім"я планує узяти на виховання ще одного сина. Але для цього Рудникам формально бракує житлоплощі.

— Якби нам дали безвідсотковий кредит на 20 років, узяли б іще одного, — кажуть вони.

×