Сільський голова Гнилиць Підволочиського району Тернопільської області 41-річний Iлько Стахурський винайшов ефективний спосіб боротьби з пияцтвом — штрафує п"яниць громадськими роботами.

Перед входом до сільради — помальовані лавки та пишні квітники. Усередині — сучасні меблі, комп"ютери, нові доріжки на підлозі, 100-літровий акваріум. Секретар Надія Дорош, 44 роки, працює тут 22 роки.

— Ілько Володимирович прийшов 2 червня 1998 року, коли в селі вже нічого не було, — згадує вона. — Колгосп розпався, все покрали, люди пиячили. У сільраді живих грошей давно не бачили. Пам"ятаю, як він сказав, що менш ніж за рік отримуватимемо зарплату щомісяця. І так сталося!

— А крадіїв як зупинили? — цікавлюся.

— Голова дізнався, хто в літньої жінки вкрав зерно, і примусив його везти поцуплене тачками на її обійстя. Через усе село! Той хлопець потім кого не зустрів — усім казав, що більше не крастиме.

У сільраді чотири кабінети. Окремої кімнати голова не має.

— А для чого мені кабінет? — дивується чоловік. — Люди мають мій мобільний, додому приходять будь-коли.

Гнилиці розташовані за 50 км від Тернополя і за 18 — від райцентру. Сріблясто-синім "Ауді А-4" голова везе показати відремонтовану дорогу до села. На правому узбіччі через кожні шість метрів ростуть горіхи, а між ними — калина і чорна горобина. Ліворуч — черешні.

— Усім селом садили, — каже він. — Тепер тут ніде не побачите папірця. Раз на тиждень двоє людей проходять із мішками, прибирають.

На автобусній зупинці навпроти сільради охайно і пофарбовано. Шиби чисті.

— Коли вставляв скло, старші жінки дивувалися. Мовляв, навіщо дурно робити, коли тут ніколи навіть рами не трималися, — згадує голова. — Через кілька днів вікна повибивали. Я знову засклив. А на зборах заявив, що робитиму так доти, доки не перестануть, а зловлю — заплатить сповна. За четвертим разом таки спіймав. До копієчки заставив розплатитися. Понині вікон не б"ють.

Окремого кабінету голова не має

На зборах селяни постановили, що кожен щорічно відпрацьовуватиме один день на благоустрій.

— Від молодих вимагаю, щоб не курили, не випивали і не лихословили. Одного разу ввечері на танці пішов, — згадує Ілько Володимирович. — Хлопці з клубу в двір вийшли й кажуть один одному: "Поганого слова не кажи, бо тут голова в корчах сидіти може". Я справді в кущах сховався.

Стахурський народився в Гнилицях. У Волочиську Хмельницької області працював головним механіком цегельного заводу. На перше прохання односельців балотуватися на голову відмовився.

— Мав трикімнатну квартиру, гараж, автомобіль "мазда", — розповідає він. — Наважився повертатися, коли попросили вдруге.

Розказує, як майже поборов у селі пияцтво. Серед семи сотень жителів Гнилиць залишилося лише 12 тих, хто регулярно випиває.

— Як хтось випив чи подебоширив, чи жінка пожалілася, що чоловік поскандалив, то ми його в сільраду викликаємо, — каже голова. — Чоловік вибачається і проситься попрацювати два-три дні на благоустрій, щоб не мати справи з дільничним. Навіть мій рідний брат відробляє. У мене немає ні кума, ні брата, ні свата.

— А жінки відробляли?

— Бувало, — продовжує Ілько. — Раніше понад 20 осіб із Гнилиць на обліку в наркодиспансері стояли. Зараз вам покажу штрафників — учора випили. Тепер сміття прибирають і на колишній глиняний кар"єр за два кілометри вивозять і спалюють.

Під"їжджаємо до річки Гнилка. Двоє чоловіків вигрібають сміття на березі.

— Як вас звати? — підходжу до одного.

— Ігор Стахурський.

— Таке прізвище, як у голови.

— Голова — мій брат рідний, — каже 41-річний Ігор.

Головна проблема в селі — бракує роботи. Тож Стахурський запросив у Гнилиці тернопільського підприємця Володимира Щепановського. Той відремонтував ферму, завіз обладнання для міні-цегельні.

— П"ять людей уже в нього працюють, — каже голова. — Коли запустимо виробництво в три зміни, іще 15–20 матимуть роботу.

У сільській крамниці господарює дружина голови 40-річна Олександра.

— Чоловік увесь у роботі, — каже вона. — Удома сад доглядає, квіти навколо хати посіяв. Тішуся ним. Він завжди каже: "Де стукають, там відчиняють".

1965, 17 травня — Ілько Стахурський народився у Гнилицях Підволочиського району Тернопільської області
1982 — закінчив середню школу в сусідньому Новому Селі
1982 — вступив до Тернопільської філії Львівського політехнічного університету
1987 — одружився з Олександрою
1988 — народився син Іван
1989 — головний механік Волочиського цегельного заводу на Хмельниччині
1998, 3 червня — очолив Гнилицьку сільраду
1998, липень — покарав першого п"яницю громадськими роботами

×