24-річний Роман Гонтюк 15 липня повернувся з Пекіна до міста Надвірна Івано-Франківської області. Дзюдоїст здобув першу нагороду для української збірної на Олімпіаді-2008. У поєдинку за третє місце переміг монгола Нуамхуу Дамдінсурена.
— Найважче перед Олімпіадою було схуднути на дев"ять кілограмів, — розповідає Гонтюк дорогою додому. Їдемо його машиною. — П"ять скинув у Пекіні. Виступив у ваговій категорії до 81 кіло. Мав багато ізнурітєльних тренувань, по п"ять поєдинків на день. Їв салати та червону рибу, менше мучного, сидів на дієті. Не сподобалася мені утка по-пекінськи — якийсь кусок курки під соусом, — сміється. — Таке жирне, що не міг їсти. Акліматизацію проходив важко, там сильна вологість. За два тижні не бачив жодної зірки на небі, усе в тумані. Голова постійно боліла. Тільки на 12-й день відпустило.
Поруч сидить тренер із дзюдо Євген Боднарук. Він 14 років тренував Романа.
— На спортивній базі у Кончі-Заспі під Києвом під час підготовки Роман затемпературив, — каже Боднарук. — Не могли йому нагрузки дати. Удень тренується, а вночі знову температура піднімається. Ми давай чаї ганяти. Я мріяв поїхати на Олімпіаду, але відмовили в акредитації. Виступ дивився по телевізору в спортивній школі. Коли Роман виграв бронзу, у мене футболка геть мокрою стала.
Під"їжджаємо до двоповерхового будинку Гонтюків у Надвірній. На подвір"ї зустрічає мати Романа Марія Гонтюк, 53 роки.
— Поїдемо в Турцію на відпочинок, — обіймає матір, підіймає та кружляє з нею. Марія втирає сльози краєм фартуха. Запрошує до хати. Старший брат дзюдоїста 34-річний Олександр допомагає занести букети.
Коли треба було, стояв на гречці
Роман дістає із машини пакет подарунків. Для 10-річної племінниці Юлії виймає футболку із логотипом Олімпіади.
— Випросила в Бога хлопців, — радіє з синів Марія Гонтюк. — Хоч і важко одній жінці в хаті. Коли Романа носила, ходила вечерком бігати на стадіон, тому він і спортсмен, — жартує.
Каже, не дивилася жодного поєдинку сина — переживала.
— То не кожний мужчина витримає, — веде далі 57-річний Володимир, батько Гонтюка. — Коли Роман переміг, вона пішла гуляти на річку із псом Норіс. Я весь бій не бачив, бо екран телевізора сніжив, антена добре не тягне. Потім до мене прибігли сусіди вітати.
Володимир Гонтюк піввіку працює ветеринаром у районній лікарні. Сім"я тримає кроликів, свиню та кілька курей.
— Я сама готую домашні ковбаски, — накриває на стіл Марія. — Роман у нас невибагливий, любить книдлі (галушки. — "ГПУ"), голубці та борщ. Колись сам готував своє любиме блюдо — вареники із лівером. Я йшла на роботу, зроблю йому тісто, а він ліпить.
— Ми Романа суворо виховували, — додає батько. — Відмінником не був, але мав лідерські якості. Міг вийти із класу під час уроку — і діти йшли за ним. Спочатку ходив на плавання, потім записався на дзюдо. Але коли треба було, стояв на гречці.
Будинок Гонтюки збудували у 1990-х. До того жили на квартирі.
Роман веде до своєї кімнати. На стінах висять медалі, біля ліжка стоїть камін, посередині — довгий дерев"яний стіл.
— Отут усі збираються, коли я приїжджаю, — гримає кулаком по столу.
Володимир Гонтюк показує колекцію спиртних напоїв сина:
— Бальзам балтійський — більше 30 років має. Горілка радянська 1986 року, грузинські вина.
Роман виймає пляшку коньяку"Хеннесі", куплену в Пекіні.
— Це до колекції, — подає батькові. — Посидимо з друзями і махну на риболовлю до бабці.
У селі Дземброня Верховинського району на онука чекає 82-річна Марія Іванівна Гонтюк.
1984, 2 лютого — Роман Гонтюк народився у м. Надвірна Івано-Франківської області в сім"ї будівельника та ветеринара
1994 — почав тренуватися в Надвірнянській спортивній школі в секції дзюдо
2000 — переміг на чемпіонаті України
2001 — у Будапешті виконав норматив майстра спорту міжнародного класу на першості Європи
2004 — виборов срібло на Олімпіаді в Афінах
2005 — закінчив Тернопільську академію народного господарства
2008, 12 серпня — на Олімпійських іграх у Пекіні здобув бронзу
3 
35413
Коментарі
1