Фото: ФОТО з сайта www.youtube.com

— Боже, позор який на старості, — плаче 76-річна Броніслава Здрилюк. Пасе біля подвір'я два десятки гусенят. — Якби знала, що син предасть страну, то втопила б його своїми руками.

Мати 42-річного Сергія Здрилюка, відомого на прізвисько Абвер і причетного до озброєних захоплень на Донбасі, живе у селі Фронтівка Оратівського району Вінниччини. Поруч має дім на чотири кімнати Ольга, сестра Сергія. Брат Микола працює у Вінниці єгерем.

Фронтівка розташована за 12 км від райцентру. Автобус їздить туди раз на тиждень, у четвер. Там живуть 560 людей, половина — пенсіонери. Є будинок для престарілих, школа, пошта, залізнична станція. Село оточене лісом. Кажуть, добре родять малина, картопля й горіхи. Є сім ставків. Щоліта приїжджають близько 60 киян — мають дачі у Фронтівці. Тричі на тиждень через село курсує автобус до столиці. Місцеві чоловіки їздять на заробітки: будують, роблять ремонти.

— Така довольна була, як Сірожка поступив у воєнне училище в Сімферополь. Без чиєїсь допомоги. З чоловіком розвелася, як Сірожка в другому класі був. Чоловік був лісничим, випивав, приревнував до свого колєги, обіцяв застрелити. Постійно ходив із зарядженою рушницею, скрізь по підвіконнях розставляв патрони. Зібрала дітей і втекла з Гонтівки у Фронтівку, — розказує Броніслава Антонівна. — Сірожка добре вчився. Влюбився в хорошу дєвочку Наташку. Женився у 19. Вона старша на п'ять років. Ми були трохи проти зразу, але потім притерлися. Жінка його маладєц, хватка. Переводчицею воєнною прослужила, тепер на пенсії, глядить молодшого сина 10-річного Дімку. А старша Валерія закінчує цього року університет, вчиться на юриста. Сірожа з моїх дітей самий спокойний був.

Каже, син приїздив додому двічі-тричі на рік. Востаннє — тиждень гостював у грудні.

— Ходили з братом Колею на охоту. Ніяких дивних настроїв не відчула. Тоді ще Майдан стояв, то Сірожа підтримував. Кілька разів їздив у Київ. А шо йому потім зробилося, не відаю, — втирає сльози. — Наташка говорить: після захвату Криму зібрав речі і кудись поїхав. Куди і чого, вона й сама толком не знає.

23 роки Сергій Здрилюк із Наталею прожили в Сімферополі, мають квартиру. Родичі дружини допомогли купити. Після училища служив у війську, потім працював у Службі безпеки.

— Про роботу ніколи особо не розказував, їм же заборонено, — продовжує Броніслава Антонівна. — А шість років тому став жалітися, що хоче покинути службу, бо на нього тиснуть, змушують робити щось, чого не хоче. Відкрив станцію техобслуговування. Забрав племінника Юру, той тоже женився в Сімферополі. Сірожа вже не працював, наймав людей і керував бізнесом.

У понеділок, 5 травня, люди готуються до поминок. Миють хвіртки, виривають бур'яни.

Напівзігнута 76-річна Ніна Змикало виходить надвір — живе по сусідству зі Здрилюками.

— Серьожу давно не бачила. І на проводи він ніколи не їздив, бо батько та баба поховані в іншому селі. У школі нормальним хлопцем був. Я людям кості вправляла, то приходив з вивихами після футболу. Він рано із села поїхав. Баба Броня тільки раз за нього плакала, коли з СБУ уходив. Казала, що на сина тиснуть. А хто й чого, я так і не добилася.

Сільська голова Марія Онищук рве біля подвір'я траву кролям. Говорить, за останній тиждень у селі були двічі він­ницька міліція і зі Служби безпеки.

— Якби ж той Сергій чимось добрим відзначився, а то, — махає рукою, йде до будинку. — По телевізору зразу й не впізнала. Фото не його поставили, а брата Миколи з гвинтівкою. Він — єгерь. Місяць тому когось застрелив, попав у голову. Потім зробили, ніби хтось його сім'ю хотів ограбити. А тоді в Шустера вже Сергієву фотографію дали. Люди всі в шоці. А родина в нього нормальна, всі при роботах. Племінники толкові, ремонтами займаються.

Близько 16.00 зі школи повертається Ольга, сестра Сергія. Вона тимчасово викладає вишивання.

— Вчора приїжджали зі Служби безпеки, то я говорила з братом. Він по телефону каже, що не зрадив Україну, знає що робить: захищає українців від бандерівців, — розповідає 54-річна Ольга Бровій. — Все почалося з Майдану. Зразу Сергій його захищав, а тоді став казати, що там усе купила Америка.

Веде на подвір'я. Посеред двору стоїть альтанка з покручених прутів, дах перекритий очеретом. Клумби відділені плетеними тинами, горщиками і квітами. У вітальні відчутний запах нещодавнього ремонту. На столі складені вишиті картини.

— Оце тільки закінчили ремонт, мали картини розвішувати. В одній кімнаті мої будуть, в іншій — невістки Лєни. Вона тоже з Криму. Має на вихідні їхати до матері, то просимо, щоб заскочила до родичів Сергія, поговорила з ними. Може, щось скажуть, бо по телефону, мабуть, бояться. Не знаю, чого його потягнуло аж у Донецьк. Сергія ніби поновили на должності в СБУ, але російському. Та брат від цього відхрещується.

Далі по вулиці живе 73-річний Франц Лебедевич, дядько Здрилюка.

— Він предав свою страну і свою родину, — говорить. — Не хочу його тут бачити. Йому всі родичі дзвонили після того. Питали: Сірожа, що ти робиш? Він відповідає, що захищає родіну. Але яку? Люди кажуть, йому щось поробили. А я думаю, тут всьому вина — гроші. Він за гроші й рідну матір продасть. Йому всьо время мало було. В СБУ діла крутив. Звідти його виставили, хотя тут розказував, що сам пішов. Відкрив станцію техобслужування. Жінка 4 тисячі отримувала, він нормально заробляв, але йому постійно треба були гроші. Якщо 5 тисяч доларів предложили, то міг продатися. Це — позор і біда для родини. Всі, хто до нього дзвонив, предлагають Сірожі здатися, вибачитися перед людьми і країною.

"Серед нас багато колишніх військовослужбовців"

Сергій Здрилюк на прізвисько Абвер є правою рукою одного з ватажків сепаратистів у Слов'янську на Донеччині Ігоря Гіркіна. Це — Стрєлок, має квартиру в Москві.

СБУ встановила, що Здрилюк із 30 диверсантами 13 квітня у Слов'янську напали на українських силовиків. Тоді загинув капітан Геннадій Біличенко, троє були поранені. Також Абвер причетний до викрадення представників Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

В одному з відеоінтерв'ю Сергій Здрилюк заявив:

— Революція в Україні проплачена. Америка влила 30 мільярдів доларів, щоб воювати з Росією. Вони використали нашу державу, як плацдарм, щоб керувати світом. А мільярд, що офіційно дали українському уряду, — це подачка.

В Україні почалася громадянська війна. Ми налаштовані на перемогу.

Мій безпосередній керівник — росіянин Ігор Гіркін. Серед нас багато колишніх військовослужбовців, які по паспорту росіяни, але багато років прожили в Україні. Вони приїхали з Криму на рідну землю, щоб не допустити провокацій під час проведення наших міроприємств.

×