"У мене холодно, — попереджає 72-річний київський мультиплікатор Радна Сахалтуєв. Він стоїть посеред однокімнатної майстерні. У ній одне вікно на всю стіну, заклеєне папером. — Іноді так мерзну, що одягаю троє штанів".
Стіл завалений олівцями та чорнильними ручками. Посередині радіо "Панасонік". На старому, ще з радянських часів, дивані купа малюнків. На підлозі — одноконфоркова електроплитка. Стінку займають полиці з книжками.
— Читаю якісні детективи і твори про Другу світову та солдатів Вермахту, — говорить господар. — У них колоритна фактура, я її для малюнків беру. Чули останні новини? — питає через плече, заварюючи чай. — Ющенко на Водохреще купався у Дніпрі. Краще б він цього не робив. Щоб купатися голяка, треба мати таке тіло, як у Путіна.
На столі стоїть пожовкле фото в дерев"яній рамці — чоловік із дівчинкою. Цікавлюся, хто це.
— Мама і дідусь, — розказує Сахалтуєв. — Дід був лікарем, у 1920-х роках очолював наркомат мінздраву Бурятії. Мама працювала вчителькою російської мови, а батько — зоотехніком. Його репресували по 58-й статті, за контрреволюцію. Сказали, що ящуром худобу заражає. Він загинув у таборі. Потім вітчима арештували, теж за 58-ю статтею. Більше мама заміж не виходила.
Каже, що на батьківщині, у столиці Бурятії Улан-Уде, буває нечасто.
— Хоча в мене там живе дядько Яків, — жвавішає. — Там треба замовляти готель, це дорого. Паспорт у мене вже давно український.
Показує малюнки на столі.
— Роблю ілюстрації до книжки "Мертві душі". Її написав 82-річний киянин, який живе у Великобританії. Його син, який у Лондоні займається нафтовим бізнесом, хоче видати твір у Києві. У ньому в один час живуть Сталін, Мефістофель і Гоголь, — крутить пальцем біля скроні. — Гітлера показано євреєм. Мій друг, мультиплікатор Додік Черкаський, сказав, що за цю книжку горіти мені у вічному вогні.
Зауважує, що з роками все важче налаштовується на роботу:
— У молодості працюєш цілий день. Як треба, ночуєш на студії. А нині спочатку читаю газети "Известия" і "Спорт-Экспресс", а малювати сідаю в другій половині дня. Пенсія в мене 700 гривень. Підробляю, щоб дітям допомогти, але заробітки невеликі. За 16 чорно-білих картинок до книжки-розмальовки "Острів скарбів" мені заплатили 750 грн. Тираж продався, тому дали ще премію — 250 гривень.
Радна Сахалтуєв має від двох шлюбів трьох дітей.
Ми зустрічалися трохи, а потім я сказав: "Ідемо розпишемося"
— Перша дружина Алла була помічницею режисера на "Київнаукфільмі", — згадує він. — Симпатична блондинка середньої статури. Ми зустрічалися трохи, а потім я сказав: "Ідемо розпишемося". Здається, це було на кухні, чи на студії...
У цьому шлюбі народилися син Адріан, якому тепер 35 років, та донька Ірина, 41 рік.
— Іра займається дизайном. Адріан — мультиплікатор, зняв кліп для Оззі Осборна. У мене з дітьми гарні стосунки. Хоч, може, я того й не заслуговую, — веде далі господар.
Від першої дружини художник пішов до молодшої на 13 років Катерини, теж асистентки режисера.
— Алла після нашого розлучення у релігію вдарилася. Не вилазить із церкви в Дарниці. Щороку їздить у Грецію на прощу, — каже він.
У шлюбі з Катериною народився син Олексій. Йому нині 32 роки.
— Бідна Катерина Матвіївна! — зітхає Сахалтуєв. — Я був алкоголіком, навіть у дурдомі лежав — сам попросився. Теща приятеля влаштувала в "Павлівку" по блату. Там щодня після обіду укол роблять — доки не наригаєшся, не зупинишся. Потім перевели в штрафну палату. Там психи накинулися на мене. Санітар ліниво молотив їх великим залізним ключем на шкіряному ремінці.
Каже, тільки-но вийшов із лікарні, одразу запив:
— Нині не п"ю років вісім, навіть пива. А от Додік п"є. Коли заходжу з ним у Будинок кіно, з усіх кімнат вискакують якісь люди: "Додіку, дорогий, ходімо вип"єм". Він на ранок не страждає від похмілля.
— Колись ви працювали в журналі "Перець"...
— Я починав у "Перці", коли там були гіганти — Толя Аратюнянц, Валера Зеленський, Серьожа Герасимчук, — розповідає художник. — Головним редактором був Маківчук — маленький, горбатий і завжди злий. Але журнал він робив хороший. Під час помаранчевої революції всі "перчани" начепили помаранчеві банти. Головний художник у наметовому містечку завів шарманку: "Україна підніметься, Росія розвалиться". Але як був схожий на бомжа, так і ходить. Журнал тепер на межі вимирання. Та ще й редактор невдалий — платить по 50 гривень за картинку.
Фільми Сахалтуєва озвучували актори Армен Джигарханян, Зиновій Гердт, Євген Паперний. Питаю, чи товаришує з ними.
— Найкраще знав ленінградського композитора Жору Фіртіча, який написав музику до "Капітана Врунгеля", — відкидається на спинку стільця. — Жора піджака не знімав навіть у найбільшу спеку. Якось побився із пітерським композитором Олегом Каравайчуком. Приїхав у Київ і хвалиться: "Я размазал эту тварь по стенке". Але Жорина мама сказала нам по секрету, що після тої бійки Фіртіч лежав у лікарні, — регоче господар. — Він мав п"ять чи шість дружин. Жив із ними по черзі, а вони теж мали чоловіків на стороні.
Фільми "Веселий художник" і "Сімейний марафон" Сахалтуєв малював з аніматором Володимиром Дахном, нині покійним.
— Дахняра був страшенно лінивий, — пожвавлюється господар. — Приходив на роботу після обіду. Розказував, що допізна працює, тому зранку йому важко прокидається. Але допізна він читав книжки. В останні роки "поїхав" на своїх "Козаках", тільки про них і балакав.
Прощаючись, Радна Сахалтуєв перебирає візитівки на столі й натрапляє на буклет бурятської общини:
— Найзнаменитійший земляк там Юрій Єхануров. Ми бачились разів зо три. Приємний, а от його дружина — горда жінка. Нещодавно він її уперше повіз у Бурятію. Їх нагодували рибою харіус, ще й із собою дали. Дружина Єханурова каже, що в Бурятії краще, ніж в Америці. Якось вони поїхали у Вашингтон. У ресторані замовили чаю, а їм принесли віскі з льодом. Вона заявила: "Треба було в Бурятію їхати. Там би точно принесли чай".
1935, 15 травня — Радна Сахалтуєв народився в столиці Бурятії Улан-Уде
1961 — після закінчення ВДІКу приїхав на "Київнаукфільм"
1975 — лікувався від алкоголізму
1988 — отримав звання заслуженого художника України
1992 — зняв останній фільм "Божевільні макарони"
2006 — із Давидом Черкаським ілюстрував книжку "Некамасутра" столичного бізнесмена Олександра Меламуда
Створив 20 анімаційних фільмів, зокрема "Пригоди капітана Врунгеля" (1977–1979), "Лікар Айболить" (1982–1983), "Острів скарбів" (1987–1988)
4 
1
Коментарі
3