Подружжя Зелінських разом уже 58 років. 82-річний Орест Васильович та 80-річна Христина Степанівна живуть на тихій вуличці неподалік центру Львова. У їхній трикімнатній "сталінці" усе в українському стилі.
На столах і під образами — рушники, у шафі — книги про козацтво, боротьбу ОУН-УПА та "Кобзар". На стіні — картини українських художників Романа та Маргіт Сельських. Поруч — велике чорно-біле фото сивого чоловіка середніх літ.
— Це наш син Зиновій, — пояснює пані Христина. — Він помер сім років тому від раку крові, дуже несподівано. А за рік у мене стався інфаркт.
— З нами у Львові живуть дочка Леся, їй 52, та онучка Іванка. Решта родичів — у Новій Зеландії, — розповідає пан Орест, сивий, у блакитній сорочці та темних брюках.
Привітавшись, одразу ж сідає за стіл. Дружина — поруч.
— Це він говорить про онуків та колишню дружину Зиновія — Галину, — пояснює. — У Галі ще є двоє сестричок — близнючка Ірина та молодша сестра Меланія. Усі вони — професійні музиканти. А Зиновій взагалі був скрипалем від Бога! Але життя з Галею у Зені не склалося.
11 років тому Галина, її другий чоловік Карл та сестра Іра — усі поїхали з симфонічним оркестром на гастролі до Австралії, — продовжує. — Там їх побачив новозеландський імпресаріо й запропонував контракт на рік. Іра та Меланія перетягли до Зеландії своїх чоловіків, а Галя — дітей, Христю та Ореста. Христя зараз теж уже одружена — з українцем Сашком. Має сина Данилка, нашого правнучка.
Онукові Орчику 22 роки, став здоровезним. Я з ним постійно лаюся по телефону, — сердиться пані Христина. — Вони там у коледжах англійською говорять, а вдома російською. Він мені дзвонить і "Ну...е.." — не може двох слів по-українськи зв"язати. Як той москаль! Ганьба.
Як то по-вашому, по-радянському... Шкатулка!
— А в жовтні, — переводить розмову пан Орест, — бандити увірвалися до нас, побили.
— Представилися службою газу, я й відчинила.
— Я такого раніше не бачив, щоб оті чорні панчохи на голову натягали, — нервово підхоплює господар.
— Він якраз телевізор включив на повну гучність, бо погано чує. Руки і рот мені скотчем заклеїли, почали душити. Кинули на підлогу — і в кімнату.
— Підбігли до мене й на ліжко кинули, — озивається господар. — Один почав давити на підшлункову кулаками, а другий взяв ніж і надрізав мені отут, — показує широкий шрам на великому пальці лівої руки. — Кричав, якщо не віддам гроші — руку відріже. Я йому сказав, що в нас у хаті 300 гривень, а ще 300 — у касетці. Він узяв та й відрізав мені ножем пучку.
— Ви знаєте, Дарцю, що таке касетка? Ну, таке, де чеки складають, квитанції, паспорти. Як то по-вашому, по-радянському... Шкатулка! Вони не взяли ні копійки! — сплескує. — Зірвали зі стіни репродукцію картини "В"їзд Богдана Хмельницького до Києва" і образ Матері Божої та й чкурнули.
До кімнати заходить чорнявка років 25.
— Це Іванка, онучка, — представляє пані Христина.
— Міліція познімала відбитки пальців, справу завели. Але, звісно, нікого не знайшли, — каже Іванка.
— Він потім хворів страшенно, — з жалем дивиться на чоловіка пані Христина. — Якось я ледь встигла принести відро... Він зблід блював так далеко, як бачив. Двічі по піввідра крові.
— Приїхала швидка допомога, — згадує пан Орест, — але я вже йти не міг. Виявилося, у мене тріщина на стравоході.
— Зате Іванка росте, — гладить чоловіка по руці пані Христина. — Працює менеджером, добре знає французьку.
— Заміж не збирається? — питаю.
— То дуже серйозно, вона ще молода! — каже бабця суворо.
Іванка усміхається.
1923 — у Львові народився Орест Зелінський
1925 — у селі Кізлів Буського району на Львівщині народилася пані Христина
1948 — вона закінчила фармацевтичний факультет медінституту, пан Орест — Львівський торговельно-економічний інститут
березень 1948 — взяли шлюб
грудень 1948 — народився син Зиновій
1954 — з"явилася на світ дочка Леся
1978 — у Львові народилася Христина, дочка Зиновія
1982 — з"явилася на світ онука Іванка, дочка Лесі
1984 — у Києві народився внук Орест, син Зиновія
1999 — помер Зиновій
жовтень 2005 — Зелінських пограбували
2 
1
Коментарі