24 серпня вперше в світі незрячі Володимир Петровський, Микола Мацько, Алла Полюхович, Лєнур Караджиєв і Володимир Носков із різних регіонів України стрибнули з парашутами у відкрите море поблизу кримського Коктебеля. Команду парашутистів записали до Книги рекордів України. Документи надіслали й до Нью-Йорка, в редакцію Книги рекордів Гіннеса.
— Коли летів, уявляв, що я птах, — у столичному агентстві "Укрінформ" 40-річний Микола Мацько тримає перед собою металеву тростину. Намацує руками стільця й обережно сідає. — Хотів стрибнути з 2001 року. Розраховував, що сам за все платитиму, а коли знайшлися спонсори, дуже зрадів. Стрибав перед усіх, бо хотів бути першим незрячим парашутистом. Тоді навіть не знав, що досі сліпі цього не робили.
Стрибок профінансували центр планерного спорту "Коктебель" та кредитна спілка "Магірус". Пропонували стрибнути 20 незрячим зі Всеукраїнської організації працездатних інвалідів. Погодилися лише п"ятеро.
— Повноцінна людина на стрибок із зав"язаними очима не наважиться, — продовжує Мацько. — Стрибали з 400 метрів. Приземлялися на воду, щоби не травмуватися. Опускатися на землю сліпим небезпечно, бо не можемо підготуватися до приземлення. А от зрячий не може відчути відстань до води, бо вона з усіх відстаней виглядає однаково. Познайомився з одним мужчиною. Він стрибав з парашутом усоте і тільки перший раз зважився приземлитися на воду.
Швеція їй не сподобалася — усе гроші та гроші
Інструктаж для сліпих парашутистів провели за 6 год.
— Цього достатньо, щоб людина зрозуміла, чи зможе стрибнути. Я страшенно переживав, але не міг відмовитися, бо було соромно. Ми вистрибнули з півторакілометрової висоти, але тросом були з"єднані з літаком. Отак і теліпалися з півгодини, наче хрущі. Ох уже й насміялися, американські гірки оддихають.
Каже, в повітрі парашутисти співали гімн України.
— Я починав першим, але коли пролетів метрів 200, почав кричати "Пора-пора-порадуемся". Приземлення було легким. Алла Полюхович, яка з нами стрибала, навіть волосся не намочила. Вода дуже тепла. Я встиг у морі поплавати.
Микола Мацько — приватний підприємець. У поліському місті Нововолинськ продає комп"ютери та мобільні телефони.
— Узяв на роботу зрячих та інвалідів із зору. Наприклад, наш програміст, татарин Михайло Степанович — інвалід другої групи. Він працює у лікарні та в санстанції. А ввечері ставить програмне забезпечення на наші комп"ютери.
Із дружиною Анастасією Мацько познайомився в товаристві сліпих. У неї 10-відсотковий зір. Доньці Надії 14.
— Їздила в гості до жінчиного брата у Швеції. Він там має громадянство. Надійці Швеція не сподобалася. Каже: все так гарно, що немає відчуття реального життя. Тут у нас є проблеми, які треба вирішувати. А там — усе гроші та гроші.
Зір втратив на першому курсі
Зір Микола Мацько втратив на першому курсі Волинського електромеханічного технікуму.
— На практиці з друзями знайшли протипіхотну міну. Детонатор вибухнув у моїх руках. Технікум полишив, закінчив вечірню школу. Згодом вступив до Луцького педінституту. 2002 року отримав диплом з відзнакою. Тепер я — спеціаліст з історії та права.
4 
35413
Коментарі