Настоятель Свято-Вознесенського православного храму у селі Могиляни Острозького району Рівненщини отець Олег Парипа, 40 років, — мотогонщик. Торік з друзями за селом утрамбували та обгородили старими шинами 1,5-кілометровий трек.
— На змагання рідко їжджу. Бо служба в церкві важливіша. Не проміняю ж я паству на гонки, — священик ремонтує на дворі свій "КТМ". Каже, пора міняти двигун.
Виносить на двір і показує захисний костюм, рукавиці, шолом та мотоботи. Пропонує зважити у руці взуття. Вага мотоботів — понад 3 кг.
— Важкі, але безпеку гарантують. Повна екіпіровка коштує не менше тисячі євро.
Згадує, що у дитинстві спостерігав за гонками у рідному селі Оженіно. Там у 1970–1980-х при цукрозаводі діяв мотоклуб "Кристал". Після розпаду Союзу закрився.
— Я хотів вступити у той клуб, але батьки не дозволили. Після школи поїхав у Здолбунівське училище, вивчився на столяра. Потім служив у ракетних військах, працював у Рівному на будівництві. У 24 роки женився. Закінчив Волинську духовну семінарію і став батюшкою. У мене в роду не менше 10 священиків. Усі родичі у Московському патріархаті, тільки ми з батьком у Київському. Але живемо з усіма дружно.
Рік тому отець Олег вирішив відновити клуб. Розшукав друзів, які виїхали із села. Разом зареєстрували мотоклуб.
— Не можу дивитися, як молодь по барах спивається. Нехай ліпше будуть гонщиками. Заїзд триває в середньому 25 хвилин. За одну гонку, буває, худну на 2–3 кілограми.
У вихідні гонщики тренуються на треці за селом.
— Їдуть до нас із Рівного, Нововолинська, Нетішина. Вже є своя традиція — батьки-гонщики приводять у спорт синів. Торік "Кристал" виграв бронзу на чемпіонаті України у гонці на мотоциклах з колясками.
Матушка 38-річна Алла Сергіївна нагадує, що час обідати:
Усі родичі у Московському патріархаті, тільки ми з батьком у Київському
— Наш син теж гонщик. Дмитру всього 16. Сів за кермо чотири роки тому. Спершу їздив на скутері, тепер має свій мотоцикл "Ямаха".
Рік тому Дмитро мало не розбився на гонках у місті Корець на Рівненщині. Упав з мотоцикла, зламав ногу.
— Лежав у лікарні, кістки кілька місяців зросталися. Далі їжджу, — махає рукою хлопець.
— І я досі падаю. Синців купа, але не жаліюся, — сміється священик. — Взагалі, усі гонщики — дуже релігійні люди. Перед заїздом обов"язково помоляться, перехрестяться. Характер треба мати спокійний, виважений. Дурний швидко розіб"ється.
Водить ще стару іномарку.
— Часом на дорозі інспектор зупинить, причепиться до дрібниці якоїсь — "аптечку покажіть" чи ще щось. Я кажу: "І не стидно тобі на батюшці наживатися?". Є в Острозі один такий, що ніколи не зачіпає лікарів та священиків. Каже, що не знає, до кого раніше попаде.
Священик працює у місцевій школі майстром з поточного ремонту. Односельчани вибрали його депутатом сільради.
— Хобі моє не засуджують. Хоча у старших людей є стереотип: батюшка поводиться строго, весь час ходить в рясі і спортом не займається. Але нічого, звикли. Із сусідніх сіл приїжджають, щоб на гонки подивитися. Беруть з дому випити і закусити. Розкладуться собі на горбку на траві й звідти дивляться. Навіть 90-річні бабці не хочуть сидіти вдома. Прошу гонщиків, щоб на поворотах не дуже матюкалися.
3 
1
Коментарі
1