— Сумнівів у тому, що це було самогубство, немає. Слідчі дії пройшли дуже швидко, бо доказів більш ніж достатньо, — каже журналістка 26-річна Катерина Мізіна про свого друга режисера й мандрівника Леоніда Кантера, 36 років. Уночі 4 червня знайшла його з простреленою щелепою в селі Обирки Бахмацького району на Чернігівщині. За версією слідства, це було самогубство. За день тіло чоловіка спалили в крематорії столичного Байкового кладовища. Офіційно про це не повідомили.
Прощаються з Леонідом Кантером в церемоніальній залі крематорію. Тут зібралося зо два десятки людей. Присутні співають народну пісню "Ой, у лузі червона калина" та композицію "Жовті стрічки" гурту "Брати Гадюкіни". Наприкінці тричі вигукують: "Слава!"
— На кремацію прийшли лише рідні та найближчі друзі Леоніда, — говорить Катерина Мізіна. — Похорону не буде. Леонід просив не влаштовувати поминальних церемоній, а натомість приїхати на його хутір і зустрітися на кінофестивалі "Сарай" у веселій компанії, зі світлими спогадами й хорошим кіно. Після того його прах розвіємо в кількох місцях. Замість пам'ятника просив посадити липку біля його хати.
Леонід Кантер жив на хуторі Обирок із 2007 року. Із дружиною мандрівницею 31-річною Діаною Карпенко проводили тут мистецькі акції та фестивалі. Регулярно влаштовували творчі заходи й заняття для дітей. У поліції кажуть, Леонід Кантер застрелився з автомата на власному подвір'ї. Перед тим заліз у металеву діжу. Смерть знімав на камеру. Рідним лишив передсмертні записки.
— Я не знаю змісту всіх листів, — розповідає Мізіна. — В адресованому мені Леонід дав детальну інструкцію, як жити далі та просувати проекти, які ми вже почали. Такі настанови він завжди давав мені за життя. Відчував, що і зараз вони мені знадобляться, аби не розгубитися.
— Під час останньої зустрічі Леонід був у прекрасному настрої, — продовжує. — Він часто казав, що не хоче дожити до старості. Мріяв померти молодим та енергійним, коли довкола вируватиме життя. Близькі друзі знали про таке його бажання. Леонід мав "чуйку". Відчув, що треба піти саме зараз.
Леонід Кантер закінчив столичний університет театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого.
З першого курсу працював журналістом і телеведучим. 2003-го заснував кіностудію "Лізард філмз". За рік розпочав мистецький проект "З табуретом до океану" — відвіз кухонні стільці до чотирьох океанів. Мандрував автостопом без грошей. Після подорожі у співавторстві з Павлом Солодьком видав однойменну книгу. У серпні 2014-го Кантер пішов добровольцем в АТО. Воював у 2-му батальйоні Нацгвардії.
— Коли дізнався, що він пішов на війну, написав: бери камеру, будемо знімати фільм, — пригадує режисер Іван Ясній, 36 років. Із Кантером зняв три стрічки. — Він загорівся. Із хлопцями був у Донецькому аеропорту. Повертався звідти вранці. Був замурзаний — у пилюці, мазуті та поросі. Але його очі світилися. Радів, що зумів вирватися з того пекла. Часто розказував, як йому вдалося вижити.
— Він не любив, коли його називали Льоня, хоч так до нього зверталися всі, — говорить товариш 37-річний Олексій Бик. — Не міг сидіти на одному місці — ноги самі вели в позасвіти. Коли відніс четверту свою табуретку на берег останнього з океанів, я в нього спитав: а куди тепер підеш автостопом? Він засміявся і відповів: "Аби ноги несли, а там придумаю". Він спускався по Нілу на папірусних човнах. Утік із міста в глухе село, де будував хати і відкривав кінотеатри. Проводив фестивалі й народну гру "сталкер". Під час Революції гідності викрав грейдер із Майдану і притягнув його на Банкову таранити "беркутню". З камерою в руках біг на штурм нового терміналу Донецького аеропорту.
Напередодні смерті режисер планував поїздку до Франції. Там 7 червня мав показувати свою стрічку "Міф" — про співака Паризької опери Василя Сліпака, який загинув у зоні АТО 29 серпня позаторік.
— Нещодавно Леонід взявся за новий проект, — каже колега Світлана Ліщинська. — 3 червня в нас була робоча зустріч. Говорили годин п'ять. У Леоніда весь час був рівний настрій. Мав багато планів. Хоча очі в нього були втомлені.
Із дружиною Діаною Карпенко Леонід Кантер прожив у шлюбі майже 10 років. Познайомилися у театральному університеті ім. Івана Карпенка-Карого. Мали трьох спільних дітей — доньок 9-річну Магдалену, Патагонію, 6 років, та сина 2-річного Дар'яна. Нещодавно подружжя розійшлося. Леонід Кантер мешкав на хуторі з іншою.
— Леонід розлучився з дружиною нещодавно, — каже Катерина Мізіна. — Але духовно їхні стосунки припинилися вже давно.
50 документальних стрічок зняв Леонід Кантер. За останні чотири роки завершив роботу над трьома повнометражними фільмами. Їх знімав у співавторстві з режисером Іваном Яснієм. 2014-го вони презентували документальну картину "Війна за свій рахунок", за рік — "Добровольці Божої Чоти". Цьогоріч у лютому відбулася прем'єра їхнього фільму "Міф" — про оперного співака Василя Сліпака, який загинув у зоні АТО. За чотири дні до смерті Леонід Кантер на своїй сторінці у "Фейсбуку" написав, що його команда почала працювати над пригодницькою стрічкою "Людина з табуретом".
Приймав пологи в дружини
Леонід Кантер народився у Києві на Троєщині в сім'ї вчителів 27 липня 1981 року. Його батько помер. Мати із синами Глібом і Дмитром зараз живе в Ізраїлі.
Вступив до Київського університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого. На другому курсі став ведучим передачі "Прийдешні знаменитості", що виходила на каналі "УТ-1".
Після закінчення університету три роки в ньому викладав. За цей час отримував тут другу вищу освіту за спеціальністю "Режисер телебачення".
2004 року розпочав проект "З табуретом до океану".
— Коли сиділи з друзями на кухні, я придумав гру — віднести чотири стільці на узбережжя чотирьох океанів, — казав Кантер. — Мандрівки почалися того ж року — із дружиною й старшою донькою вирушили з табуретом до Атлантичного океану. Згодом побували біля Індійського, Північного Льодовитого та Тихого. Пройшли 16 країн. Під час однієї з подорожей дружина завагітніла вдруге. Донька народилася в Аргентині в машині таксі. Пологи приймав сам.
Улітку 2007 року купив хату на хуторі Обирок Бахмацького району на Чернігівщині. Віддав за неї $800.
— Тіло — це наш одяг. Його треба в порядок привести. У Києві ти цього як слід не зробиш — ні фіга часу на себе немає, — розповідав Леонід Кантер. — Диван поставив надворі — навчився цьому у бедуїнів. У хаті меблів майже не маємо. Навіть ліжка. Спимо на підлозі.
На початку 2010-х просував ідею створення заповідника в околицях села Обирки. Але мешканці довколишніх сіл ідею не підтримали.
У березні 2014-го здійснив рейд по кримських містах, які готували під російську окупацію. Робив звідти сюжети для телебачення.
45 днів Леонід Кантер брав участь в АТО.
— Виявилося, що я не настільки ефективний як вояка. Можливо, якщо буде потрібно, я візьму автомат і стрілятиму. Але я роблю це набагато гірше, ніж знімаю фільми.
4 
1
Коментарі