Директора Львівського обласного шкірвендиспансеру Нестора Городиловського поховали у вівторок. Він був вітчимом голови політичного об'єднання "Свобода" Олега Тягнибока, 42 роки. Помер минулої неділі від раку в 62 роки.
На панахиду в каплиці біля медичного університету збираються близько сотні людей. Завідувач відділення шкірвендиспансеру в Сокільниках біля Львова 73-річний Іван Томенко називає покійного своїм учнем.
— Починав у мене ординатором.
1983-го будували наше відділення. Нестор щодня на будову ходив, цеглу клав. Мабуть, підтримував "Свободу". Але ніколи не чув, щоб він агітував.
— Років п'ять тому з чоловіком була на дачі Тягнибоків у Карпатах, — додає молода жінка в чорно-фіолетовій хустці. — Старенька дерев'яна хатина. Нестор Євгенович пішов по дрова для печі, хвилин 5 його не було. Повертається, дружина жартує: "Нестор, чого так довго? Уже до коханки збігати встиг?" А він усміхається і відповідає з таким навмисно підкресленим галицьким акцентом: "Дануся, та де я від тебе сі вступлю?"
Із каплиці виходить Олег Тягнибок із братом Андрієм, 37 років. З їхньою матір'ю 65-річною Богданою Артемівною вітчим одружився 1991-го. Обоє свого часу овдовіли. Від першого шлюбу мав двох дітей. Син Андрій працює на посаді батька, донька Наталя — у цьому ж диспансері.
— Діти любили вуйка Нестора, так ми його називали в сім'ї, — Олег бере за руку сина Гордія, 13 років. — Постійно просилися до бабці й дзєдзя. Два тижні тому, на Йордан, зібралися на вечерю. Нестор Євгенович розповідав, що мріє дожити до Євро-2012, був палким уболівальником львівських "Карпат". За кілька днів його поклали в лікарню. Медсестра казала, що був у доброму настрої, анекдоти розповідав. Згорів за кілька днів. Бачив його за півтори години до смерті, вже непритомного.
Труну ставлять у мікроавтобус. Люди складають туди вінки. Усі не поміщаються. Водій просить нести решту до автобусів. Тіло везуть на цвинтар у місто Стрий, звідки покійний родом.
Священик 51-річний Михайло Димид виклав свою промову на панахиді в інтернет-блозі.
— Яким був Нестор Городиловський? — пише. — Кожен із нас тут присутній зміг би сказати про нього щось особливе — шляхетний, співчутливий, життєрадісний. Любив Бога й Україну не тільки словами, а й ділами. Не втрачав почуття гідності й мудро вмів вирішувати конфліктні ситуації — мав почуття гумору.
2 
1
Коментарі