— Моя дівчинка навчилася говорити рано. А у 2,5 року зовсім замовкла, — каже 34-річна Марія Бурлова з райцентру Кам'янка-Бузька на Львівщині. Її донька 11-річна Віталія Карпів перестала говорити, коли родину залишив батько.
Біля багатоповерхівки Марії росте багато квітів і зелені. Жінка відкриває двері квартири. На її руках сміється син 7-місячний Андрій від другого чоловіка Костянтина. Донька Віталія перебуває на лікуванні у Дніпрі. Чоловік — на роботі за кордоном.
На стінах дитячої кімнати висять картини зі стрічок скрученого й наклеєного паперу. Їх жінка робить разом із донькою. Одну продали за 750 грн. На черзі друга.
— У нас тисяча й одне хобі. Бо постійно треба думати, чим зайняти її, — розповідає Марія. Вона невисокого зросту, білява, багато усміхається. На руках не перестає агукати син. — Коли Віті було 3 роки, з сім'ї пішов батько. Це стало ударом для неї. На Новий рік у гості прийшов чоловік у куртці й шапці, як у тата. Вона подумала, що це він. Підбігла, попросилася на ручки. Коли зрозуміла, що це інший чоловік, розплакалася. І з того часу замовкла. Стала більш збуджена. Нервувалася, коли її не розуміли.
Перед цим сталися ще кілька подій. Вони могли вплинути на доньку. Якось моя мати гуляла з коляскою. З другого поверху під візок кинули петарду. Віта злякалася, почала плакати.
А за два тижні я з нею була у дворі. Хлопці ганяли м'яча. Донечка пішла до них. Раптом усі попадали один на одного. Віта вдарилася головою об асфальт. Під очима з'явилися синяки. Зробили МРТ — все нормально. Але дитина почала менше говорити, стала замкнута й тиха.
Об'їздили Львівщину, Тернопільщину, Крим. Ходили по священиках, церквах, бабах. Один лікар казав один діагноз, другий — інший. Пропонували чекати до 3 років. Багато дітей із цього віку розговорюються, — продовжує.
Протягом п'яти років жінка возила доньку до Львова на психокорекцію. За заняття платила 100 гривень. Із дівчиною займалися по 4 години на день.
— Без вихідних, без Паски, без Різдва. Але дитині допомагало, — додає Марія. — Я казала: "Віта, дай мені слово "курочка". Вона з літер на картках складала його. — Марія показує на пакет на підлозі, набитий кольоровими картками різних розмірів. — Ще меншою їй подобалися динамічні ігри. Я купувала надувний м'яч і насипала у нього гречку. Сідала в одному куті кімнати, Віта — в другому. Показувала їй картонки зі словами, де є голосні букви, щоб легше вимовлялися. І говорила: "Віта, скажи це слово, кину тобі м'ячик". Так ми почали говорити якісь склади.
У 5 років нам порадили дельфінотерапію. Тричі їздили в державний океанаріум у Партеніді в Криму. Курс складався з 10 плавань із дельфінами. Одне коштувало тисячу гривень. Після другого донька показала пальцем на машину і сказала "нина".
Через "Фейсбук" нашу історію дізналися люди, телебачення. Незнайома жінка порадила лікуватися у психотерапевтичному центрі у Дніпрі. А вранці зателефонувала інша незнайомка. Бачила сюжет про нас і захотіла допомогти грошима. Казала, працює у виконавчій владі.
Я побігла в міську раду брати довідку про склад сім'ї. І тут мене знову зупиняє третя незнайома людина. Каже, знає про мої проблеми й хоче допомогти фінансово. Вона організувала благодійний концерт і ярмарок для збору коштів на лікування Віти. Зібрали 7 тисяч гривень.
2 травня Віталія повернулася додому після першого курсу лікування. Стала спокійніша, більш врівноважена. Говорить по складах. Професор із реабілітаційного центру обіцяє поставити мову.
Ще необхідно пройти щонайменше п'ять-шість курсів лікування. Один коштує близько 15 тисяч гривень.
Охочі допомогти 11-річній Віталії можуть перераховувати кошти на картку Приватбанку — 5168742602210464, отримувач — Бурлова Марія Михайлівна.
"Сідала на місце собаки, накривалася покривалом з головою"
П'ять років тому до Віталії Карпів на вулиці підійшла вівчарка і завалила її. Не кусала — хотіла бавитися.
— Дитина злякалася й почала боятися собак, — розповідає мати дівчинки Марія Бурлова. — Мені порадила взяти додому пса. Так я купила нашого Томаса. Дитина ожила, стала більш контактна. Знала, коли тварину годувати, вигулювати. Закривалася з ним у кімнаті й говорила.
На початку лютого чоловік із сином і собакою гуляли околицею міста. Дорогою на шаленій швидкості пролетів джип. Збив Томаса. Свідки кажуть, проїхав настільки близько біля коляски, що чоловік і Віта позакривали обличчя руками.
Коли я по телефону дізналася, що Томаса збила машина, то заблудилася біля свого будинку. Ходила колами туди й назад. Не могла повірити.
Обдзвонили всіх ветлікарів. Ніхто не прийняв — був вечір суботи. Взяла тисячу гривень і поїхала до Львова у приватну клініку. Лікар назвав суму — не менш як 5 тисяч гривень. Томасу вкололи знеболювальне. Я повернулася додому, зняла з кредитки 5 тисяч і привезла їх.
Після операції давали йому антибіотики, знеболювальні. Ставила катетери.
Одного дня помітила в нього на спині ґулю. Лікар сказав, це збирається лімфа з крові, треба робити дренаж. Але він не допоміг. Собаці було зовсім кепсько.
На рентгені побачили, що вся поставлена конструкція у пса розсипалася. Треба нову за 6 тисяч гривень.
Другу операцію Томасу робили вночі 26 березня. Серце тварини не витримало. Лікарі взяли гроші тільки за використані медикаменти.
— Віті ми сказали, що Томас тепер живе на веселці, — каже Марія. — Поховали його неподалік дому. У дитини була депресія. Сідала там, де було його місце, накривалася покривалом із головою й нічого не хотіла. Мабуть, він виконав свою місію — розговорив мою дитину. І пішов.
1 
1
Коментарі