— Вперше про Великий гімалайський шлях прочитав 2016 року. Цей напрям не такий популярний, як Еверест. На той момент його здолали 60 людей, — розповідає львів'янин 41-річний Віталій Дячук. Став єдиним українцем, який пройшов Великий гімалайський шлях — один з найдовших високогірних маршрутів у світі. Пролягає через Індію, Непал, Бутан і Тибет. Його протяжність — 1,5 тис. км.

Подорож обійшлася Віталієві Дячуку в $7–8 тис. — 190–230 тис. грн.

— Підготовка тривала майже рік. Шукав гроші та спонсорів. Готуватися фізично було простіше, бо часто ходжу в гори, — розповідає. — У мандрівку відправився сам, бо серед близьких ніхто не мав часу та грошей. А брати в подорож незнайому людину не хотів. Деякі ділянки маршруту змушений був виключити. Вони розраховані на проходження в парі, йти там самому — самогубство. Рідні не відмовляли. Знають, як маю в голові якусь ідею, все одно її реалізую. Взяв стандартний перелік речей для гір — теплий одяг, намет, спальник, їжу, каремат. Поклав льодоруб. Рюкзак важив приблизно 25 кілограмів.

Стартував у березні. 1,5 тис. км шляху здолав за 72 дні.

— Зима в Непалі затягнулася. Сніг у горах сипав до середини травня. Потрапляв у лавину. Коли сніг на перевалах сипле на голову, це забирає всі сили. Були дні, коли по 5 кілометрів проходив. Хоча за нормальної погоди долав 15–20. Одна з найважчих ділянок — перевал Таші Лабста заввишки 5800 метрів. Найняв двох місцевих жителів, щоб допомогли. Перевал нескладний, але небезпечний, тому що має закриті льодові тріщини, засипані снігом. Коли йдеш, їх не видно. Можна провалитися на 30 метрів. Або смерть одразу, або загинеш від голоду й холоду, бо вибратися не вийде. Пішов з місцевими, щоб підстрахуватися.

Великий гімалайський шлях переважно пролягає через туристичні місця. Трапляються й дикі регіони.

— Бувало, по три-чотири дні взагалі не бачив людей, — каже Дячук. — А коли приходив у якесь село, вражало, що місцеві не зіпсовані масовим туризмом. Приймали гостинно. Часто годували й не брали грошей.

У регіоні Долпа вразив випадок. У селі, де зупинився, мав вільну половину дня. Гуляти околицями сил не було. Сидів і читав книжку. До моїх господарів прийшов сусід. Побачив, що читаю. Почав кланятися. Для них вміння читати — це те, що заслуговує на повагу.

У гірських, не туристичних регіонах Непалу, спосіб життя такий самий, як і 300–400 років тому. Люди займаються сільським господарством. Використовують примітивне знаряддя. Найбільше вразив регіон Верхній Мустанг. Будинки триповерхові, ніби в Середньовіччі. На першому поверсі тримають худобу, ­другий-третій — житлові приміщення, самобутні й автентичні.

У Непалі Віталій Дячук підхопив гепатит.

— Чотири-п'ять днів ішов ніби в тумані: нудило, мучила діарея, висока температура. Іноді падав від втоми. Місцями не пам'ятаю, як проходив ділянки. Був виснажений, схуд майже на 15 кілограмів. Енергії не мав. Постійно хотілося їсти. Але все, що з'їдав, поверталося назад. Хвороба зіпсувала насолоду, коли дійшов до кінцевої точки. Відчував спустошення та знесилення. Позитивних емоцій не було. Йти 72 дні без перерв і відпочинку важко: постійно мерзнеш, не доїдаєш, болять м'язи, суглоби. Подорож перестає приносити задоволення. Але я не шкодую, що це зробив. Після повернення додому зрозумів, що за час подорожі здичавів. Утратив почуття гумору, став агресивний, відвик розмовляти з людьми.

×