47-річна Людмила Пасічник із тернопільського селища Скала-Подільська вижила в авіакатастрофі. 9 липня в Іркутську розбився російський літак А-310. Із двохсот людей врятувалося 79. Летіли з Москви.
— Мама була у Боженьки, — пояснює онука Єва.
— Син Сергій дочку виховує сам, із дружиною розвівся, — каже Людмила. — То Єва мене раз мамою, а раз бабушкою називає.
Бере малу на коліна.
— Єва того дня плакала, — пригадує. — Не хотіла мене відпускати. Казала: "Подарків не хочу, залишся". Я пішла, але повернулася, бо забула іконку Божої матері з Почаєва. Мені її двоюрідна сестра подарувала.
17 років тому до Іркутська перевели Людмилиного чоловіка Івана, 43 роки, військового.
— Я працювала поваром у ракетній дивізії, — розповідає жінка. — Отримали квартиру, збудували дачу. А якось склали получки і одпускні разом, допозичили грошей у знайомих, — і відкрили в Іркутську магазин "Золушка". Возили з Кам"янця-Подільського і Хмельницького весільні сукні. Все місто знало, що в "Золушці" гарні плаття.
— І того разу везли?
— 75 штук. Здала їх у багажник. І всякі там вєточки, кольє, перчатки. Набрала книг, аби в польоті почитати. Але розговорилася з сусідкою Валентиною Проневич. Вона сама з Іркутська, а жила з сином у Німеччині. Летіла у гості до брата. Журилася, що братова боліє, гроші везла на лікування. Скучала за рибкою — байкальським омулем.
Людмилин чоловік клацає кнопками пульта, перемикаючи канали.
Возили в Іркутськ весільні сукні
— Довговолосий хлопець років 30 сміявся і купляв пиво у стюардеси, — веде далі жінка. — Матір з дочкою везли якісь голубенькі квіти. Переживали, щоб не пов"яли. Дівчинка бігала з букетом в туалет і бризкала його водою. Стюард ще летів — як пасажир, до жінки. Витягнув з літака багатьох людей, а сам загинув.
Єва, йди до дєда, — каже до онуки.
— Коли приземлилися, я розстебнула ремєнь, — пригадує. — Чогось витягла з сумки іконку. Раптом самольот з"їхав з полоси. У салоні стало чорно від диму. Літак пробив бетонну стіну і врізався у гаражі. Не помню, як опинилася на підлозі. Скрутилася калачиком, щоб легше дихати. Побачила себе збоку: маленькою, чорною і обгорілою. У голові крутилося одне: діти, внучка. Перед очима з"явилося два сяючих кола — більше й менше.
Людмила перериває розповідь.
— Іване, принеси з кухні води!— просить чоловіка. П"є з ложечки валокордин.
— Я згадала про Валентину. Вона лежала на підлозі. Почала її термосити, вимазала собі костюм кров"ю, на ліфчик перемокло. Кстаті, я зараз у цьому костюмі. Вона лежала без сознанія, дві бурятки біля неї тоже не реагіровали. Я кричала: "Женщины, вставайте!" Почула, як хтось голосно гукав: "Открывайте дверь!". Підійшла і почала колупатися в замку. Хтось мені помагав, бо пам"ятаю чиїсь руки. Палець вивихнула, штовхала двері ногами, руками, а вони раптом плавно від"їхали вбік. Я вийшла по крилу літака на дах гаража. Слідом кинулися хлопець і дівчина, потім ще люди. До гаража були приперті дошки. Я присіла і з"їхала по них на землю.
Єва широко відкритими очима дивиться на бабцю.
— Пішла до аеропорту. Потім оглянулася — і тут взрив. Побачила, як у повітрі летить відірвана рука. Більше не оглядалася. Люди, яких стрічала по дорозі, странно дивилися на мене. Хтось сказав: "Женщина, вы хоть бы умылись". Я була чорна від сажі й уся в крові.
— Я чекав на Люду в аеропорту, — відривається від телевізора чоловік. — Бачу: вона йде вся чорна. І здаля кричить: "Іване, я жива!". А мені про аварію ніхто не повідомив, боялися.
— Тепер інакше на життя дивлюся, — озивається Людмила. — Зараз я кожне слово молитви розумію.
Бере з полиці молитовник, гортає його.
— Хочу святими місцями поїздити. У Почаїв збираюся. А от у Іркутськ навряд чи повернуся. Боюся. Навіть у автобусі мене трусить. Назад з Іркутська їхали поїздом п"ять суток. Павільйон свій там у оренду здали.
Людмила хапається за серце. Каже, що в Іркутську не панікувала, як інші пасажири. Злякалася лише, коли побачила по телевізору обгорілі тіла:
— Вони мені часто сняться. Чорні, маленькі такі. Як я уявила себе, коли в літаку лежала.
1959, 9 січня — Людмила Пасічник народилася в Томській області
1976–1977 — навчалася в Кам"янець-Подільському ПТУ N5, спеціальність — оператор автоматичних ліній
1978 — вийшла заміж за військового Івана Пасічника
1979 — у Кам"янці-Подільському в них народився син Сергій
1985 — у Скалі-Подільській з"явився на світ син Олександр
1989 — закінчила кооперативний технікум у Тернополі; в Іркутську народилася донька Світлана
1995 — почала возити весільні сукні з Хмельницького в Іркутськ
1996 — відкрила в Іркутську магазин "Золушка"
2002 — у сина Сергія народилася донька Єва
1 
1
Коментарі