— Мій чоловік поїхав на Майдан захищати майбутнє української нації. Слідчий біля моргу казав: "Так і наші діти там були". Відповіла: "Так, були. Тільки в спецуніформі й памперсах". А наші діти й чоловіки з гордо піднятими головами пішли на барикади без нічого, — каже киянка 65-річна Тамара ШВЕЦЬ. Із чоловіком брали участь у Революції гідності. 19 лютого 2014 року Віктор ШВЕЦЬ отримав поранення на столичній вулиці Інститутській. Помер у "швидкій". Йому було 58 років. Має звання Героя України.
Тамара і Віктор Швеці почали ходити на Майдан у січні 2014-го після Водохреща. Носили теплі речі протестувальникам. Тоді на вул. Грушевського між ними й правоохоронцями сталися перші жорстокі сутички.
— Для нас обох було великим шоком, коли вбили Сергія Нігояна (загинув 22 січня 2014 року від поранення свинцевою картеччю. Посмертно отримав звання Героя України. — ГПУ). Нагадало втрату сина. Він мав травму хребта. Багато років пересувався на візку. Помер 29-річним, — говорить Тамара Василівна. — Зранку 18 лютого по телевізору увімкнула новини. Віктор тоді ремонтував машину. Сказала йому, що людей на Майдані вбивають, а ми сидимо вдома. Він пообідав, разом подивилися трансляцію з майдану Незалежності. Одягнувся і став у дверях. Сказала: "Ти куди? Я піду з тобою". Різко відповів: "Ти залишишся вдома". Донька потім мені говорила, що я могла його не пустити. Та я його не зупинила.
Коли чоловік доїхав до метро Дружби народів, відключив телефон. Встигла запитати, чи він зброю не взяв — у нас вдома були мисливські ножі. Відповів — ні. Зателефонував о 22:37. Спокійно сказав: "Со мной все хорошо". Допитувалася, де він, але Віктор не відповідав. Потім його телефон відключився. Близько четвертої ранку слідчий зателефонував і повідомив, що чоловік мертвий.
З пораненнями Віктора Швеця "швидка" забрала з майдану Незалежності. Смерть встановили в моргу на вул. Оранжерейній. Офіційно слідство підтвердило наявність двох поранень від 9-міліметрових куль, якими заряджають помпові рушниці. Свідки говорять про п'ять-сім поранень, ймовірно, від снайперських куль.
— Півроку речі чоловіка не показували. Вигадували всілякі відмовки. Коли показали — були ніби ганчірки. А через рік нам дали подивитися на його куртку. На ній був один отвір. Але це ні про що не свідчить, бо могла бути розстебнута, — пояснює Тамара Василівна. — Віктор із собою завжди тримав у нагрудній кишені посвідчення сина по інвалідності і своє пенсійне — "мічман". Слідчі недогледіли й написали "міліціонер". Із донькою ходили по всіх місцях, де були розміщені фото чоловіка, і маркером виправляли.
Після 40 днів віднесла деякі його речі на Майдан. Зайве повикидала. Мені важко було тримати їх удома. Після смерті сина чоловік носив його одяг.
2014-го Тамара Швець заснувала Об'єднання родин "Небесної сотні".
— Багато цікавих речей було щодо слідства. Коли нам показували відео, як поранених виносили з Інститутської, слідчий питав — чи ми впевнені, що на ньому мій чоловік. Відповіла йому: чужі люди його впізнали за фотографіями, які я розклеювала. А ми з донькою і не впізнали б? За весь час змінилися п'ятеро слідчих. Допитували упереджено. Одного запитала: "А ви були на місці злочину? Дивилися відео з Майдану? "А треба?" — відповів.
Віктор Швець мав звання майстра спорту з академічного веслування. Після армії служив старшим мічманом у російському Мурманську на атомному підводному човні. У Віктора Миколайовича залишилися донька і двоє внуків. Наймолодшому при хрещенні дали ім'я Віктор. У квітні 2014-го в селі Гатне під Києвом, де жив Швець, на його честь перейменували одну з вулиць.
8 
35413
Коментарі