Ексклюзиви
Середа, 14 листопада 2007 17:42

Після інсульту генерал Григоренко забув російську мову

Автор: фото: Сергій БУРКОВСЬКИЙ
  Син дисидента Петра Григоренка Андрій Петрович працює в муніципалітеті Нью-Йорка в США
Син дисидента Петра Григоренка Андрій Петрович працює в муніципалітеті Нью-Йорка в США

"Зараз, одну хвильку, — зупиняє Андрій Григоренко, 62 роки. — Дайте пісню дослухати. — Він усміхнено киває на сцену. Хор виконує пісню "Ой на горі та й женці жнуть".

— Це улюблена пісня мого батька, — пояснює чоловік.

Андрій Григоренко на кілька днів прилетів до Києва з Америки. Тут, у Будинку вчителя, відзначали 100-річчя від дня народження його батька, правозахисника Петра Григоренка.

Генерал-майор Петро Григоренко родом із села Борисівка Запорізької області. Брав участь у боях на річці Халхін-Гол у Монголії, воював у радянсько-німецькій війні. Потім викладав у військовій академії ім. Фрунзе в Москві. 1963 року за правозахисну діяльність Григоренка позбавили звання, пенсії, нагород. Понад три роки примусово лікували у психлікарні, а 1977-го вигнали з Радянського Союзу. 1987 року він помер у США.

Його син Андрій Григоренко сидить поруч із  правозахисником Леонідом Плющем, який прилетів із Франції, та лідером Меджлісу кримсько-татарського народу Мустафою Джемільовим. Потім рушає у фойє, де йому тисне руку колишній нардеп Степан Хмара. Григоренко сідає на чорний тапчан на сходовому майданчику. Поруч переминається помічник.

— Живу у Нью-Йорку, працюю службовцем у муніципалітеті, — розповідає Андрій Петрович. — Захоплююся історією. Люблю водити машину, та зараз її не маю. Двоє доньок народилися уже в Америці: 28-річна Тетяна — фотограф, а Ольга, 20 років, навчається в коледжі.

Згадує, як в Америці батько написав книгу з критикою радянської військової доктрини. Нині її студіюють у тамтешніх  навчальних закладах. Генерала кликали викладати у військовій академії, але він відмовився. Сказав, що раз уже давав присягу, в СРСР.

Андрій, як і батько, в СРСР був дисидентом.

— Після подій в Угорщині 1956-го, коли радянські війська придушили повстання, написав у громадському московському туалеті: "Руки геть від соціалістичної Угорщини". Я був тоді малий, — сміється Григоренко.

Навчаючись в Московському енергетичному інституті, він разом із друзями розповсюджував листівки. Його затримали, а згодом виключили з інституту.

— Нас кілька разів заарештовували, але не посадили. Нам пощастило. Мого батька признали психічно хворим. КГБ сказало, що ми перебували під впливом божевільного, і нас не судили. Потримали трохи, кого скільки. Найбільше — чотири місяці.

Мого батька признали психічно хворим

— Де нині ваші брати?

— Було четверо братів, та всі померли. Один мав синдром Дауна, пішов із життя в Америці. Решта поховані в Росії, — розповідає він.

Згадує, що батько вдома розмовляв українською.

— Під кінець життя, після другого інсульту, зовсім забув російську, — каже Андрій Петрович, наголошуючи на першому складі.

Можливість перепоховання генерала в Україні син заперечує.

— Узяти його з українського діаспорного цвинтаря в Банд-Бруці було б неетично, — каже чоловік.

Помічник нагадує про домовлену зустріч. Андрій Петрович устає.

— Часом прикро дивитися на те, що діється в Україні, — каже. — Я був ображений, коли неподалік пам"ятника батькові у Сімферополі побачив пам"ятник жертвам УПА. Це ж енкаведисти, які знищували цвіт нації.

Питаю, чи не хоче повернутися в Україну.

— Може, коли на пенсію вийду, — прощається він.

1945, 6 вересня — Андрій Григоренко народився в Москві в родині генерал-майора Петра Григоренка та економістки Зінаїди Єгорової
1961 — працював слюсарем, вантажником у магазині, сторожем у морзі, натирав підлоги
1965 — інженер у НДІ дорожнього машинобудування
1970 — закінчив Московський будівельний інститут; одружився з донькою вченого-гідролога Марією Велікановою
1975 — із дружиною переїхав до Мюнхена, працював журналістом
1977 — переїхали до Америки; працював інженером-атомником, пізніше відкрив компанію з розробки комп"ютерних програм
1980 — народилася донька Тетяна, нині — фотограф, живе у Франції
1987 — народилася донька Ольга, нині — студентка Бейтс Коледжу
Працює в системі соціального забезпечення муніципалітету Нью-Йорка

Зараз ви читаєте новину «Після інсульту генерал Григоренко забув російську мову». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода