52-річний Петро Коваленко з райцентру Тальне на Черкащині дев'ять років є охоронцем бару "Корона". З 1977-го по 2002 рік жив у Німеччині. Тренував місцевих борців, працював в охоронній фірмі.
Коваленка знаходжу на подвір'ї. Він замащує цементом тріщини в басейні. Миє руки й веде до будинку.
— Класичним вишибалою мене навряд чи можна назвати. Гроші такі платять, що смішно й казати. У барі роблю із любві к іскусству, — сміється. — Після Германії тальнівські драки — несерйозні. Місцеві бійок не починають, інколи зальотні люблять побуянити. Років кілька тому крутим джипом приїхали до нас двоє русских. Дістали травматичний пістолет, що стріляє гумовими кулями. Одному з місцевих хлопців три рази в живіт попали. Я підволік нападника до залізного паркану і голову в дірку застромив. Так і стирчав, доки міліція не прибула.
Донька 15-річна Каріна приносить дві чашки кави. Ставить на плетений столик. Батько дістає з шухляди коробку німецьких цукерок й чвертку коньяку. Розливає в маленькі чарки.
— На виборах 2004-го прийшов у районний штаб кандидата Ющенка. Узагалі-то у політику намагаюся не влазити, а тоді не стерпів. Під час другого туру в Тальне приїхав автобус із прихильниками Януковича. Почали їздити дільницями, відкрито голосувати за відкріпними талонами. Ми з Вовкою Якименком і ще парочкою міцних хлопців поїхали їх вичисляти. Застукали "карусельщиків" за містом. Зупинили автобус. Вовка — здоровило. Коли робив у міліції, міг за ніжку підняти стільця з людиною. Забрали по десятку відкріпних талонів у кожного. Правда, за годину їх із ментовки випустили. Спостерігач із Ірландії, якого ми взяли з собою, був шокований нашим "правосуддям".
Господареві на руки стрибає чорний кіт Шварц. Коваленко відкриває коньяк і кидає кришечку. Той знаходить і приносить.
Назвав кота по-німецькому. Я ж півжиття в Німеччині прожив. Повернувся в Україну, бо хочу жити і працювати на своїй землі. Дружина Валентина дев'ять років там гроші заробляє. Тут вона роботу не змогла знайти. Тепер працює поварем в одному з ресторанчиків Галле. Отримує кілька тисяч євро. У Тальне приїжджала кілька разів. На довго лишатись в Україні не хоче. Боїться втратити роботу. Передачі часто нам шле. Зараз Каріну виховую сам, але на ціле літо доця їздить до мами в Німеччину.
Змалку захоплюється боротьбою.
— 1972-го з Черкас до нас приїхав тренер з вільної боротьби Олег Федоренко. Організував гурток. До 18 років я вже був майстром спорту. Їздив на всесоюзні змагання. У армії в Черкасах майор подивився на мою зачотку спортсмена й каже — ану гайда в магазин по коньяк. Я збігав. "А тепер, — каже, — Пётр Филиппович, будете служить в группе советских войск в Германии". За три дні я був у Дрездені. Два роки ставав чемпіоном Першої танкової армії з вільної боротьби.
Після служби працював у Тальному слюсарем на газокомпресорній станції.
— А 1986-го завербувався в Німеччину на роботу. Жив у місті Галле. Як розпався Союз, німці дали роботу — тренував їхніх юніорів. Підробляв охоронником у нічних барах. Роботи вистачало. На початку 1990-х у Німеччину понаїхали наші, албанці, югослави, африканці. На дискотеках наркоту продавали, дебоширили.
Виходимо надвір. Там стоїть старовинний селянський віз.
— Після того як знищили краєзнавчий музей, моя хата — найцікавіше місце в Тальному. Цього воза два тижні в майданецького діда торгував. Дідові було під 90, але скупий до ужаса, ледве сторгувалися. Хоч віз був старий, на порох розсипався.
У будинку голосно дзеленчить старий металевий телефон. Петро Коваленко знаходить зошита, записує адресу власників древньої мандоліни.
— Це радянський військовий телефон 1930-х. А трильяж і підсвічник, думаю, із Шуваловського палацу. Його в Тальному більшовики пограбили, відтоді речі по людях розійшлися. Я дещо зібрав.
2 
1
Коментарі
1