Середа, 20 серпня 2008 16:25

Петра Мовчана поховали через 65 років

  Жителі села Строкова Переяслав-Хмельницького району на Київщині Олексій (ліворуч) та Микола Мовчани на похороні свого батька Петра. Чоловік загинув у бою на Букринському плацдармі у жовтні 1943 року
Жителі села Строкова Переяслав-Хмельницького району на Київщині Олексій (ліворуч) та Микола Мовчани на похороні свого батька Петра. Чоловік загинув у бою на Букринському плацдармі у жовтні 1943 року

15 серпня у селі Строкова Переяслав-Хмельницького району на Київщині перепоховали останки солдата Петра Мовчана.

Він загинув на Букринському плацдармі за 80 км од Києва 22 жовтня 1943-го. Тоді полягли 250 тис. солдатів. Прах Мовчана знайшов пошуковий загін імені генерала Ватутіна. Біля кісток лежав німецький кухоль і зіжмакана повістка до суду: жителя Строкової викликали як свідка.

Рідня Петра Мовчана влаштувала пишні похорони.

— Ой, таточку, як нам тяжко прийшлося, — плаче над труною Олексій Мовчан, 72 роки. Він столяр, сам зробив домовину батькові.

У дворі його молодшого на рік брата Миколи повно людей — прийшло все село. Баби сіли на лавки. Час од часу вони штовхають ціпками односельців:

— Галько, Манько, відійдіть, дайте хоч одним оком глянути.

Кістки вкриті білим простирадлом. Їх на кілька хвилин відгортають, щоб присутні подивилися. Труну закладають червоним гвоздиками. Сини Мовчана тримають у руках свічки й витирають сльози.

Могилу для Петра Мовчана викопали біля дружини Клавдії. Вона померла 2001-го.

— Батько був на фінській війні, — згадує Микола Мовчан. — Повернувся, а мені вже 3 годи і нехрещений. Зимою запрягли коня, мене замотали в кожух — і до попа. Батька знову на войну забрали у 1941-му. Під Кіровоградом потрапив у полон до німця. Через тиждень кожного сотого відпускають додому. І він прийшов, працював у селі кузнецем. А як третій раз його забрали, то більше не бачив, — плаче.

— Я пам"ятаю, як батька проводжали на фронт, — озивається Олексій Петрович. — Мені 7 років було. Я йому сумку підносив, там картопля та хліба шматок. Наздогнав і вхопив за ногу, кажу: "Візьми мене з собою". Батька погнали до Дніпра. Мати носила йому на другий день їсти в село Підсінне: картоплину спекла та гарбуза пшоняного. А як погнали бійців за Дніпро, то почули звістку, що його вже немає. Дід Василь Аврамич бачив, як загинув. Вони в одному окопі були. Батько з кулемета одкрив огонь по танках, і його зараз підкосила пуля. І він вибриком — в окоп. Мама заміж не виходила й нас у приют не здавала. Кормила, у 1947-му приходилось і жолуді їсти, і бавовняну макуху. Нічого батькового не прийшлося зносить — усе в Западну Україну пішло: на хліб міняли, на картоплину чи кілограм зерна.

Микола Петрович усе життя працював шофером. Сини Мовчанів померли, доньок назвали Лідіями.

Зараз ви читаєте новину «Петра Мовчана поховали через 65 років». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода