— Чоловік мене покинув, — каже Євгенія Шпора, 61 рік, із села Краснопілка Уманського району Черкаської області. Знаменита в області вишивальниця зараз живе з другим чоловіком. Його, як і першого, звуть Василь.
— Ми ще зі школи зустрічалися, — пригадує Євгенія перше кохання. Жінка у спортивних штанах, у вухах — золоті сережки. — Удвох медучилище закінчили. Ходили гуляти до річки Гнилий Тікич. Він приїжджав велосипедом. Сиділи на скелях, поцілувалися там уперше. А коли побралися, мого Василя забрали до армії. Я вже народила Валєру, коли прислав листа: "Ты умная женщина, все поймешь". Сказав, аби подавала на аліменти, бо одружується з донькою командира частини. Уже й дитину чекали.
— Повернути пробували?
— Свекор казав: поїдь. А чого мені скандалити? Хіба то буде життя? Розлучили нас заочно. Коли синові шість років виповнилося, поїхала до матері в село, — згадує. — Раз стоїмо на дорозі, бачу: з автобуса Василь дивиться. Злякалася: от як зараз підійде. Кажу синові: "Це твій татко". — "Де? — зрадів він.
— Отой у светрі?" А Василь як учесав! Я ж думала, захоче з сином побалакати.
Каже, що з горя захворіла. А тоді почала вишивати. Прошу її показати першу роботу.
Сказав, одружується з донькою командира частини
— А її нема, спалила, — сміється жінка. — Свою першу справжню роботу, а це була ґестка (уставка на грудях і плечах для сорочки. — "ГПУ"), треба вкинути в піч. Доки горить вогонь — тричі оббігти навколо хати. Встигнеш — будеш гарною вишивальницею. Я встигла. Стала попід хатами ходити, вишукуючи рідкісні роботи у сторічних бабів. А тепер 10 років як на міжнародні виставки їжджу.
Кидається до шафи, дістає рушники, сорочки і розстеляє на ліжку. До хати заходить чоловік у картатій сорочці:
— Я поїхав. Не забудь, що бараболя вариться, — каже Євгенії.
— Це другий чоловік, теж Василь, 35 літ разом, — проводжає його поглядом Євгенія. — Якось прийшов у медпункт по ліки мамі, — вона сідає скраю ліжка, щоб не пом"яти панно з млином, вишитим червоними нитками. — Віддала таблетки і двері перед носом захлопнула. А то він хотів познайомиться. Казала йому потім: що ти ходиш, у селі балакатимуть. А він: "Я не до тебе, я — до Валєри". А хлопчикові треба батька.
Євгенія веде на кухню, загортає на столі клейонку. Під нею суцільно вишита хрестиком скатертина.
— Ремонт робимо. Так накрила, — пояснює.
Говорить, що в селі працювала медсестрою.
— Зараз на пенсії, а люди все рівно йдуть — звикли. Якось вечором зять привіз тестя. Його шершень вкусив. Дивлюся, вже й п"яти посиніли. Штучне дихання робила прямо у своєму дворі.
Проводжаючи мене до хвіртки, вкидає до рота синю виноградинку і задумливо каже:
— Чекаю на заслуженого майстра вишивки. Уже й документи подала.
1945, 23 жовтня — народилася в селі Криві Коліна Тальнівського району на Черкащині
1963 — вивчилася на медсестру у Ватутінському медучилищі
1964 — вийшла заміж за Василя, за рік народився син Валера
1966 — розлучилася
1971 — одружилася з іншим Василем
1973 — народилася донька Наталя
1964–2003 — медсестра, завідувачка фельдшерсько-акушерського пункту в Краснопілці Уманського району на Черкащині
2 
1
Коментарі