Найстаріша пекарня "Гарячий хліб" у Тернополі займає частину будинку, зведеного 1911 року. Степан Свірський, 73 роки, протирає великі дека ганчіркою, змоченою в олії. На ньому білий ковпак і целофановий фартух.
— Тут робив мій стрийко, — розповідає. — Звали його Степаном Свірським, як і мене. А я був челядником — підсобним робочим. Мав 14 років. Мусив у п"єцу патиками напалити. Пекар вийме хліб із печі, розламає на коліні. А там — тісто всередині. Я кажу: "Сирий". А він мене тим хлібом: "Не може бути сирий! Раз у п"єцу був, то недопечений".
— Степан Євстахович — наш головний технолог, — каже 36-річний тістоміс Сергій Зеленчук. — Як піч треба почистити, лізе всередину. Більше ніхто не поміститься.
Дід хвалиться, що його батько теж умів усе робити.
— Як повернувся з фронту 1945-го, був столяром, шевцем. А мати шила. Жили на вулиці Над яром, у шевченківській хаті. У ній тепер живе син брата. Як голодно було, я красти ходив, — перебирає руками фартушок. — Жінка продавала порізаний хліб на торговиці. Узяв кусок, раз-раз — і з"їв. Вона мене зачала бити, а я — плакати. А після 6 класу пішов у пекарню. Бабця Маруся казала: "Нашо тобі то навчання? І так писарем не будеш". Потім п"ять років служив на Балтиці в морській артилерії, на 46-му десантному кораблі.
"Донцю, хочеш за мене заміж?"
— Мабуть, куховарили?
— Нє, — хитає головою. — Але матроси просили, аби робив їм цукерки. Цукор брали наперед. Цукерки з"їли, а тоді пили чай без цукру.
Пригадує, як познайомився з дружиною Ганною.
— Вона була санітаркою. Підходить: "Вам треба рентген пройти". А я їй: "Донцю, не маю часу". Вона молодша була. Побачив її знову й питаю: "Донцю, хочеш за мене заміж?". Дівоче прізвище в Ганни — Глікліх, по-вуличному Глічиха. Їхній рід має німецьке коріння. У перекладі "глікліх" — щастя. Коли їй було 7 років, сім"ю вислали у Сибір. А хату спалили.
Пекар смутніє:
— Тепер паралізована, лежить після інсульту. Не говорить, не ходить. Не стара, з 1939-го. Доти довго робила у роддомі медсестрою.
— Я вам зроблю кави, — підходить 45-річна Ганна Періг, власниця пекарні. — Нелю, принеси булочок, — гукає продавщиці. — Наш Степанович не може без хліба. Якби його звільнила, певно, помер би.
Степан Свірський має двох дітей — Людмилу й Ігоря:
— Пекти не вміють. А внучка Мар"яна пече, як має час. Спосібна дівчина. Але вчиться в педагогічному.
Найбільше дід любить сірий хліб, буханець якого колись коштував 16 коп. Тістечка і білі булочки їсть рідко: хворіє на діабет.
— А на вихідних ходжу на став рибалити, — хвалиться. — Потім варю Ганні юшку. І колекціоную ґудзики. Силяю їх на жилку, щоб різних кольорів були. Десь із півтори тисячі маю.
1933, 1 січня — Степан Свірський народився у Тернополі
1941 — батька забрали на фронт; повернувся 1945-го
1947 — пішов у пекарню
1951–1956 — служив на Балтійському морі
1956 — учився в вечірній школі
1957 — одружився з санітаркою Ганною
1958 — народився син Ігор
1964 — у Москві отримав розряд майстра-кондитера
1967 — народилася донька Людмила
2006 — у дружини Ганни стався інсульт
2 
1
Коментарі