Не стало диригента Павла Муравського. Із життя пішов 100-річним. Прощання відбулося 9 жовтня у столичній філармонії.
Труна стоїть у холі колонного залу. Перед нею на червоних оксамитових подушках викладені нагороди, державні ордени Павла Муравського. Мав звання Героя України.
— На здоров'я ніколи не скаржився. На початку жовтня йому стало зле, забрали в лікарню "Феофанію", — розповідає онука 35-річна Галина Гук. — Вів здоровий спосіб життя, на свята дозволяв собі випити трохи вина. Пам'ять мав відмінну.
Часто з чоловіком і сином приходили в гості. Дідусь жив на Грушевського, переживав, коли цієї зими поруч убивали людей. Він давав якісь гроші й казав: кинеш у скриньку на Майдані.
Павло Муравський народився на Вінниччині в селянській родині. Закінчив диригентсько-хоровий факультет Київської консерваторії. У роки Другої світової війни командував зенітним взводом Північної Тихоокеанської флотилії і керував її полковим хором. Був диригентом хорової капели "Думка" та капели "Трембіта" у Львові. 1969-го почав викладати у столичній консерваторії.
— Павло Іванович любив давати поради, — каже учениця Муравського 38-річна Олена Шумакова. — Коли мій майбутній чоловік зробив пропозицію, першим ділом привела його до Павла Івановича. Вони наодинці про щось поговорили, а тоді Павло Іванович вийшов і сказав: хороший хлопець, можеш спокійно виходити за нього.
Павло Муравський був двічі одружений. Від першого шлюбу має доньку — філолога 75-річну Тетяну. Від другого — чотирьох синів. Усі — музиканти.
— Павло Іванович мав три мрії, — додає генеральний директор філармонії Дмитро Остапенко. — Хотів, аби поховали в сонячний день, мріяв створити хор народних депутатів і розучити з ними український гімн.
3 
1
Коментарі