"30 років живу з невісткою, яка вважає за норму мене образити, — пише вінничанка Ніна Андріївна, 65 років. — Не люблю скандалити, тому мовчу. Часто жаліється на мене чоловікові, а він кричить. Таке враження, що не вони живуть у моїй хаті, а я у їхній. Найбільше хвилює їхня молодша донька. Мені здається, що то не синова дитина. Старша внучка працює юристом, молодша сидить у декреті. А в невістки безкінечні розмови по телефону, часто пропадає з дому. Старший син не спілкується зі мною. Не знаю, як бути: розділити хату між обома синами чи віддати молодшому, а для старшого зібрати гроші?"
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта фото подружжя у спортивних костюмах. На звороті написані їхні імена. Це молодший син і невістка.
— У невістки непростий характер. Ви занадто спокійна, щоб дати їй відсіч. Та й чи варто сваритися? За стільки років встигли притертися. Не накручуйте себе. У невістки нема позашлюбних дітей. Обидві онуки вам рідні. Якщо розділите хату між синами, приречете їх на постійні конфлікти. Вжитися на одному подвір'ї не зуміють. Нехай будинок лишається молодшому, а старшому допоможіть придбати власне житло. Він уже близький до мети. Новосілля справлять до Нового року.
"У мене напружені стосунки з чоловіком, — пише 55-річна Віра Петрівна з Одещини. — Прожили у шлюбі 30 років. Раніше не все було гладко, але тепер стало нестерпно. Сваримося, буває, простягає до мене руки, принижує, обзиває. Підозрюю його в подружній зраді. Він усе заперечує, та поведінка видає. Думаю про розлучення, але діти просять зберегти сім'ю. Але які стосунки без довіри?"
Надсилає паспортне фото чоловіка. Він у картатій сорочці. Має карі очі, густі брови і сивину на скронях.
— Даремно підозрюєте чоловіка у зраді. На інших задивлявся, але вам залишається вірним. Не розривайте шлюбу, бо шкодуватимете про це. Сварки спалахують через матеріальні претензії одне до одного. Щоб сім'я не відчувала скрути, чоловікові доведеться знайти додаткове місце роботи. Думаєте про заробітки. Якщо зважитеся їхати, то тільки вдвох. Інакше це дасть тріщину вашим стосункам. Довіри мало, спокус багато. У такий спосіб навряд чи вдасться зберегти сім'ю.
"Пів року живу з одним чоловіком, а кохаю другого, — розповідає в листі Ольга з Київської області. — З Артемом познайомилися чотири роки тому. Запропонував жити в цивільному шлюбі. Погодилася. Думала, завагітнію і розпишемося. Через чотири місяці в мене стався викидень. Поки важко переживала втрату, Артем зітхнув полегшено. Пояснив, що дітей не хоче. Залишалася з ним, бо любила. А потім закохалася в його друга. Він відповів взаємністю. Хоч у нього є дружина й діти, відчуваю, що ми створені одне для одного. Про все розповіла чоловікові. Він розлютився, кидався в мене чим попало, а потім падав на коліна і просив лишитися. Зібрала речі, а він із дому не пускає. Готовий простити зраду".
Біоенергетик запалює свічку. Кладе долоню на фото бороданя і блондинки у червоній сукні. Заплющує очі, водить рукою по знімку.
— Після зради сімейне життя вже не буде таким, як раніше. Спокутуватимете вину перед чоловіком, але далі відчуватимете потяг до другого. Почуття охололи, бо ви не перейшли на інший рівень у сімейних стосунках. Якби побралися і зважилися на батьківство, усе б склалося інакше. Дайте чоловікові ще трохи часу. Відпустить вас, хоча на нові стосунки з іншою не зважиться ще довго. Ви наступного року приміряєте фату. Хочете жити спокійно, переберіться з обранцем до іншого міста. Колишній може переслідувати.
"Чотири роки тому діти виїхали до США, — пише вінничанка Людмила Олексіївна, 59 років. — Зять гарно влаштувався, а донька не може знайти нормальної роботи. Прибирає готельні номери, працює на заготовках у ресторані, хоч має дві вищі освіти й великі амбіції. Тужить за Україною. Плаче, коли розмовляємо, але каже, що дороги назад нема. Яке майбутнє її там чекає?"
Вкладає у конверт фото доньки і зятя. Кучерявий брюнет обіймає рудоволосу жінку у джинсовій куртці. На звороті підпис "Бостон, 2019".
— До кінця року донька потрапить під скорочення. Ресторан закриють. Але це не привід побиватися. Доля дає їй шанс знайти краще місце роботи. Паралельно піде навчатися в коледж. Хоче стати матір'ю, але дитину поки що не можуть собі дозволити. Наступного року візьмуть у кредит житло, а через три стануть батьками. Тоді й полетите у Штати провідувати онуку.
"Часто переслідує бажання покинути все і почати життя заново, — пише 34-річний Ігор з Львівської області. — Роботу ненавиджу. Зустрічаюся з дівчатами, яких ні за що не взяв би за дружину. У 18 довідався, що мене всиновили. Часто запитую себе, чому батьки це так довго приховували. Не можу простити брехні, у яку вірив роками. Вони допомогли мені купити квартиру, заплатили за навчання в університеті. Але робота торговим менеджером — це все, чого я досягнув. Живу від зарплати до зарплати".
Біоенергетик запалює свічку. Обводить нею навколо фото чоловіка на мотоциклі. На праве плече йому виліз чорний кіт.
— Звинувачуєте у невдачах батьків, начальство, друзів, але ж самі тікаєте від щастя. Два роки тому покинули кохану, бо побоялися шлюбу. Роботу за останній рік могли змінити тричі. Не наважилися. Поки не відкинете страх, діла не буде. Подякуйте батькам, що взяли із сиротинця і дали дитинство, якого не мали інші. Хочете переписати життя, переступіть через власні страхи й нерішучість і йдіть за покликом серця. Запишіться на курси, про які давно мрієте. Там допоможуть влаштуватися на високооплачувану роботу. На кар'єрне зростання не доведеться довго чекати.
3 
1
Коментарі