"Ми з чоловіком живемо у шлюбі два роки, а дітей нема, — пише 27‑річна Ольга з Рівненської області. — Хвилююся, бо в сестри вже є двоє хлопчиків, а мені не вдається завагітніти. З коханим бачимося рідко, я живу коло батьків, а він — у свекрів. Звідти йому ближче їздити на роботу. Я з ними зжитися під одним дахом не можу. Там велике господарство. Батьки щовечора випивають і споюють сина. Хочуть, аби він віддавав їм усі зароблені гроші. Нікого не цікавить, що в нього власна сім'я і нам теж треба за щось їсти й одягатися. Хвилююся, що так дійде до розлучення. В нас немає нічого спільного. Навіть на вихідних він батькам обробляє городи, а до мене не їде. Не розумію, навіщо женився, якщо досі тримається за материну спідницю".
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Сканує долонею весільне фото подружжя. Білявка в бежевій сукні цілує чоловіка в коричневому костюмі. На пальцях в обох виблискують обручки.
— Марно намагаєтеся завагітніти, коли між вами з коханим повна невизначеність. Бачитеся рідко, і до інтиму доходить не часто. Через постійні сварки з родичами виносити здорове маля буде важко. Доведеться час від часу лягати на збереження через загрозу викидня. Потребуєте спокійного сімейного життя. Це можливо лише за умови, що житимете з чоловіком. Йому у жовтні запропонують роботу в столиці. Це єдиний шанс вирватися від батьків і почати самостійне життя. Під одним дахом знову відчуєте неймовірний потяг одне до одного. Наступного року станете батьками.
"Уві сні майже щоночі мене навідують покійні родичі, — розповідає у листі львів'янин Григорій Йосипович, 74 роки. — Почуваюся добре і ще на той світ не збираюся. Ровесники повмирали. І всі за загадкових обставин. Мішка, з яким народилися в один день, утопився в кар'єрі. Льоньку знайшли непритомного у власному гаражі. Женіка шукали чотири дні. Лежав у лісопосадці. Кажуть, пішов по гриби, та які гриби в березні? Боюся, аби зі мною все було добре. В молодості ми всі були закохані в одну дівчину. Не знаю, від кого вона завагітніла. Але її мати-ворожка обіцяла, що кожен із нас отримає по заслугах. Я тоді вже був заручений. Думав, з нею одружиться Льончик. А він взяв за дружину дівчину з передмістя".
Біоенергетик кладе на стіл чорно-біле фото. На ньому четверо друзів позують біля мотоцикла з коляскою. Обличчя Григорія обведене ручкою.
— Справді, ви єдиний із компанії залишилися живим, бо маєте сильного ангела-охоронця. Не вірте снам. Покійні родичі сняться до зміни погоди. Житимете ще щонайменше 20 років, а то й до сторіччя. Скоро народиться правнук, який буде як дві краплі води схожий на вас. Лише стережіться падінь. Через перелом кульшового суглоба ризикуєте злягти надовго. У вашому віці це може закінчитися атрофією м'язів.
"Здається, що онука мені нерідна, — пише вінничанка Галина Іванівна, 73 роки. — Вона працює юристом. Дуже схожа на невістку, а від батька не успадкувала нічого. Перший хлопець у Надьки був рудий і високий. Може, це дитина від нього. Бо в нашому роду рудоволосих нема, крім онуки Світлани. Скільки років я за нею стежу, не бачу жодної спорідненості. Через невістку вдома самі проблеми. Накрутила сина проти мене так, що ми не спілкуємося два роки. Не можу знайти документи на хату. Підозрюю, вона їх відібрала й переоформила все на себе".
Надсилає фото, на якому син, невістка й онука сидять за обіднім столом. Перед ними — запечена гуска, холодець, голубці та м'ясна нарізка. На звороті підпис: "Празнуємо мій ювілей, листопад 2018 року". Біоенергетик запалює свічку, водить нею навколо знімка.
— Незлюбили невістку з першого дня, як син привів її додому. За 30 років, як вони живуть у шлюбі, чомусь досі не прописали її в будинку. Якби була аферистка, давно відібрала б і дім, і землю. Але чоловіка свого любить і сім'я в них чудова. Син не розмовляє, бо 2 гектари землі, які обіцяли йому, віддали брату. Він хотів там посіяти сою, планував з цього почати свій агробізнес. Онука не тільки носить ваше прізвище, а й рідна вам по крові. А хіба у вашому роду рудих не було? Чому забули про діда з Польщі, який мав не тільки руде волосся, а й бороду? Ваші сумніви безпідставні, бо з першим хлопцем у невістки не було інтимного зв'язку.
"Брату на старості відібрало розум, — розповідає в листі 64‑річна Ілона Тимофіївна з Житомирської області. — 2015‑го поховав дружину, а через рік сина забрала горілка. Руслан жив в одній хаті з невісткою. Йому 58, а їй 34. Стосунки приховували п'ять років, доки вона не завагітніла. В селі всі тільки про них і говорять. Де таке бачено, щоб свекор побрався з невісткою? Пробувала з ним сперечатися, але марно. У серпні став батьком, хоча у свої роки мав бути дідом".
— Не сваріться з братом через його вибір. У народі такі стосунки ніколи не схвалювали, але вони не були рідкістю. Брат нічого подібного навіть у думках не мав. Кохав дружину й ніколи її не зраджував. Втрату пережив важко. Всіх дивує, чому розраду знайшов у молодшій жінці. Обоє овдовіли й не хочуть самотності. Скоро брат виставить батьківську хату на продаж. Переїде з сім'єю в сусідню область, бо в рідному селі їм не дадуть проходу. Буде щасливий. А ви порадійте, зрозумійте й підтримайте.
2 
1
Коментарі