З вінничанкою Ольгою Будник, 85 років, зустрічаємось у дворі багатоповерхівки.
— У мене не прибрано, — поправляє вовняну хустку. — І не фотографуйте мене, — в Ольги Євгенівни великі голубі очі, що вирізняються на худому обличчі у дрібних зморшках.
1933 року її сім'я жила в Літинському районі Вінниччини.
— Вулицею сновигали опухші люди, — хитає головою. — У мене було п'ятеро сестер і братів. Усі вижили, бо наша тітка з Ленінграда висилала сухарі. Ми їх заливали кип'ятком і проварювали. Мама ще якихось корінців кидала. Але батько помер у голодовку. Мама казала, їв мало, нам залишав.
Вінничанка 92-річна Ольга Алексєєва живе у приватному будинку з дочкою і зятем. Садиба обнесена 2-метровим парканом з цегляних стовпчиків та кованих металевих решіток. Крізь них видно гарний ландшафтний дизайн подвір'я. Під дашком хвіртки вмонтовано відеокамеру. Є домофон. Донька Ольги Карпівни відмовляє у зустрічі з матір'ю. Посилається на її здоров'я. Спілкуємось телефоном.
Ольга Алексєєва народилася в Бердянську на Запоріжжі. Влітку 1932-го батько наловив і засолив три бочки тюльки, щоб пережити зиму.
— Хтось його попередив, що буде з продуктами погано. Завдяки цій тюльці ми не померли. Батько на залізниці отримував 600 грамів хліба, старша сестра 400 грамів, а ми з мамою по 300 як утриманці. Але та пайка в мене в руці вміщалася, — каже. — Один раз опухша людина вирвала той хліб у мене і в рот запхала. Така страшна, запливша, в лахміттях, синя. Навіть не зрозуміла, був то чоловік чи жінка. Я розплакалась. А мама сказала: "Не жалій, доню. Може, ти життя людині врятувала".
Всі зароблені кошти йшли на їжу.
— Ніхто не звертав увагу, в чому були вдіті. Всі хотіли їсти. У школі відчувалась напруга. Бо були діти із заможніших сімей, а були зовсім бідні, в них були голодні очі. Хоча вчилися, як і завжди. Тільки було менше розваг. Не мали сил бігати. Дорогою зі школи часто бачили людей, які просили хліба. Вони з сіл повтікали, бо там узагалі нічого не було. Але ніхто не казав, що це спеціально устроїли Голодомор. Ми вважали, що був неврожайний рік. Батько ще ходив полювати ворон. Потім горобців стріляв. Батько, коли вибирав кусочком хліба залишки їжі в тарілці, казав: "Чи буде такий час, коли наїмся хліба?".
5 
1
Коментарі