Ольга Рубан відправила 67 листів у Канаду

63-річна Ольга Рубан із Полтави продала батьківську хату, щоби поїхати в Канаду до дядька. Він там став вождем племені могавків.

— Мені сказали, що на одну людину вистачить 3 тисячі доларів, — Ольга Рубан запрошує до двокімнатної квартири. — Я продала мамину хату, наскладала 3,5 тищі. Якось поїхала в село. Приїжджаю, а двері зламані, в хаті все перевернуто і грошей немає. Злодіїв знайшли, але вони все потратили. Таких грошей більше ніколи не назбираю. На моїй шиї двоє онуків, то ще й мушу підробляти. По ночах машини охраняю.

Ольга Василівна планує йти роздавати агітаційні листівки за кандидата у президенти Віктора Януковича.

— На дві роботи устроїлася. А індіанці, кажуть, багате плем"я. У них навіть освіта безплатна. Молодим сім"ям житло безкоштовно дають. Тільки я, коли б ми зустрілися, нічого в них не просила. Навіть не сказала б, що так погано живемо.

Виставляє на середину кімнати журнальний столик. Із шафи дістає альбоми та папери.

— Я в Канаду 67 листів відправила. Писала в газети, в діаспору, у Червоний Хрест. Канадська газета "Український голос" помістила оголошення, що розшукується вождь індіанського племені. На чотири листи отримала відповідь.

Свого дядька, льотчика Івана Даценка, Ольга Василівна шукає 12 років. Офіційно повідомили, він загинув у небі над Львовом під час Другої світової.

— Але моя мама, його рідна сестра, відчувала, що Іван живий. У березні 1997-го сусідка принесла газету з посівним календарем. Глянула мельком — щось про радянського танцівника Махмуда Есамбаєва пишуть. Він мені не нравився. Коли приїхала іншим разом до мами, вона в сльозах принесла ту газету. Есамбаєв розказував, як їздив у Канаду подивитися на індіанські танці. Його повезли в резервацію до вождя племені, а той заговорив до нього українською. Представився Іваном Даценком з-під Полтави.

У директора полтавської філармонії Ольга Рубан випросила домашню московські адресу та телефон Махмуда Есамбаєва. Дзвонила йому, надсилала листи й телеграми. Він не відповів. Потім по телевізору сказали, що артист помер.

— Ніколи не пробачу собі, що не поїхала до нього, не розпитала.

Дістає фото індіанського вождя, зроблене радянською делегацією у Канаді під час виставки "Експо-67". На зворотному боці олівцем написано: "Индианский вождь, говорит по-английски с русским", — закреслено, дописано: — "...тамбовским акцентом. Деньги любит".

Индианский вождь, говорит по-английски с тамбовским акцентом. Деньги любит

— Мені це фото 2002-го делегати виставки на передачі "Жди меня" подарували. Судмедексперт робив на комп"ютері зіставлення фотографій індіанського вождя і молодого Івана Даценка у формі льотчика. Зняв із нього індіанську одежу й одягнув воєнну форму. Все зійшлося. Пообіцяли про нас передачу зняти, мене в Канаду повезти. Але все заглохло. Нібито канадське правітельство не дозволило. Але знайшли онуків Івана, Ніну й Івана чи то Джона, МакКомберів. Вони живуть у Монреалі. Ніна працює журналісткою, Джон — поліцейський. Але мені ні адреси, ні телефону в Москві не дали.

На ліжку під ковдрою спить онука, 18-річна Олександра Токарєва.

— Я поїхала би їх пошукати, — сонно каже. — Але мені б зразу свого батька і рідну сестру по батькові знайти. Батько зник, як була зовсім мала. А сестру звати, як і мене, Олександра.

×