Ексклюзиви
Середа, 04 липня 2007 17:24

Олена Кандзюба та Олександра Давиденко голодують

Автор: фото: Олена КІБЛИЦЬКА
  Сільський голова обнімає Олександру Давиденко. Жінка — старовірка, тому для газети відмовилася фотографуватися. Їй сказали, що це — фото на пам’ять
Сільський голова обнімає Олександру Давиденко. Жінка — старовірка, тому для газети відмовилася фотографуватися. Їй сказали, що це — фото на пам’ять

Олена Кандзюба та Олександра Давиденко із села Деряги Зіньківського району на Полтавщині живуть без пенсії. Її не нараховують без паспорта, а документ жінки отримувати відмовляються.

— Вони себе називають істинно православними. Доручення підписати бояться, — розповідає Попівський сільський голова Іван Пругло, 59 років. — Кажуть, що не вміють писати. Але церковні книжки читають.

Родом жінки із хутора Тягуни. 30 років тому він опустів, і вони переїхали до сусідніх Деряг.

— Такі ж старовіри колись одну дівчину Марію в Миколаївці хотіли принести в жертву і засушити. Але комсомол і компартія її вирвали, — нервує Іван Пругло. — Вона закончила інститут і жила в Полтаві.

У Дерягах мешкає 11 пенсіонерів. До хати 74-річної Олександри Давиденко веде заросла травою стежка. Поруч із цегляним будинком стоїть старезна глиняна хата.

— Вони з матір"ю купили цю хату років тридцять тому. Неподалік розвалювався свиногодівний пункт, то вони натягали цегли і построїли поруч іще й новий будинок.

До хатніх дверей приставлена крива палиця. На дверях сараю висять три маленькі віники, схожі на обереги. Олександра Давиденко живе сама. Її матір Марія Микитівна померла шість років тому.

— Романівна! — кричить Пругло.

З городу виходить жінка в теплій жовтій хустці. Не вітається і веде в хату. Всередині — запах сирості.

— Ще хоч чу-чуть лажу. Мишко дасть мені якийсь руб. Помагаю на грядці, корівку йому дою. Задурно ніхто рубля не дасть, — бідкається бабуся.

Пругло пояснює, що по сусідству живе 59-річний Михайло Самсоненко. Приїхав він із села Миколаївка. Теж не мав документів, але зараз оформив і отримує пенсію. Купив мотоцикл і машину, має права.

У хаті Олександри Давиденко на столі лежать окуляри й товсті старовинні книги.

— Це релігійні. Вони на старослов"янському. Так мене навчили, — пояснює господиня. — Ми празники не робим. Але постуєм. На Петрівку даже риби не можна.

На дверях до однієї з кімнат крейдою намальовані три хрести. Жінка каже, що поставила їх на Водохрещу.

— Кроплю святою водою хату і скрізь хрестики пишу, — розповідає. — Дітей у мене нема, я заміж не ходила. Мама боліли, як батька на фронт забрали. Потом до неї став чоловік інший приставать, а вона не хотіла таким заніматься. Німці маму хотіли повісить, вона зі мною по бур"янах скрізь ночувала та застудилася. Я мала була, три годи. Потім мама всю жизнь хворіли, а я постійно біля неї.

Гарбузи, буряки їм, уже на людину не схожа

Показує лівий бік. Під спідницею випинається круглий наріст розміром з невеликий м"яч. Каже, що потрібно робити операцію, а грошей немає.

Давиденко інколи зустрічається зі своєю сусідкою-старовіркою Оленою Кандзюбою.

— Вона вчора помагала люцерну зібрати. А я їй берізку на кукурузі виривала, — розказує.

75-річна Олена Кандзюба живе метрів за сто. Жінка сапає картоплю на городі.

— Скільки можна той паспорт робити? — свариться вона на Пругла. — Хай баба стара з голоду вмирає, да? Я двадцять год без пенсії живу. Гарбузи, буряки їм, уже на людину не схожа. Дояркою в колгоспі годів 18 робила. Потім на откормочном коло свиней — два роки. Тоді в санаторії в Опішні поваром 12 год, кажись.

Питаю, чи підписуватиметься в документах на пенсію.

— Та хай воно пощезне, — втирає лоба баба. — Їжте її самі. Вони якби хотіли, давно б її дали, а не закони писали.

Мешкає жінка в глиняному будинку. Всередину не пускає. Маленькі вікна щільно завішені ганчір"ям, а місцями закриті на ставні.

— Тут жила моя рідна тітка Галя. Я її доглянула до смерті, — розповідає вона. — Дочка моя Надя у Великій Багачці учителька, зять — по землі начальнік. Онук у міліції робе в Києві, а онука — бухгалтер. Син Федір десь поїхав на заробітки в Харківську область.

Каже, що діти приїздять рідко, але допомагають грошима.

Запитую, чи ходить до церкви.

— Як в Опішні жила, ходила. А тоді моя тьотя спитала, чого я туди хожу. А там ікони, люди моляться, так ловко! Тьотя Галька пояснила, що це — обновльонна церква, єрєтіческа. Священики в ній за пенсію роблять, а це гріх. Пенсія — то від сатани.

Іван Пругло скаржиться, що рік не може зібрати документів. У паспортному столі за випискою з господарської книги  паспорти для жінок не хочуть давати.

— А як і дадуть, вони ж їх не возьмуть, — запевняє. — Бояться. Паспорти лежатимуть в сільраді. Але, може, пенсію зможем їм давати — при свідках чи що. Бо хліб під двір Кандзюби привозять, а вона його купити не може.

Зараз ви читаєте новину «Олена Кандзюба та Олександра Давиденко голодують». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1413
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода