— При першій зустрічі люди дивуються, що я — бджоляр. Більшість уявляють його сивим дідусем у брилі, — говорить 25-річний Олександр Масленко з Полтави. Він — бджоляр у четвертому поколінні.
Олександр приїздить на велосипеді в парк Гоголя в Полтаві. Одягнутий у спортивний синьо-жовтий костюм. Має виразні карі очі, неголений.
— Відпускаю вуса. Для догляду ношу із собою спеціальний віск із власної пасіки, — показує коробку з білим вмістом.
Ідемо поговорити в офіс громадської організації "Полтавська платформа", що за рогом. Тут працюють товариші Олександра. Сідаємо в невеликій кімнаті на м'які крісла. Крізь скляні стіни видно вул. Небесної сотні.
— Навчався в Харкові на інженера електричних машин. Після четвертого курсу покинув. Не бачив себе техніком, — розповідає Олександр. — Відкрив там майстерню з пошиття молодіжного одягу, сумок і балаклав — якраз тоді почалася Революція гідності. Згодом зрозумів, що в цій справі першим не стану. Тягло в Полтаву.
Рік тому вирішив зробити серйозний крок — познайомитися з батьком. Вони з матір'ю розлучилися, коли я народився. Мешкає в селі Калинів Міст Пирятинського району. Ми зразу знайшли спільну мову. Виявилося, батько — бджоляр. За парканом показав пасіку. З того дня вирішив і сам вчитися, і йому помагати.
На зароблені з продажу одягу гроші закупив вулики. Зараз маємо 130 — у батьковому селі і в Карлівському районі. Там пасікою займається мій двоюрідний брат.
З першого разу подружився з бджолами. Називаю їх дівчатками. До вулика підходжу тільки з любов'ю. Якось вдягнув щойно випраний светр. Бджоли вмить обсіли, розсердилися, бо не люблять різкого запаху. Так було і з новими парфумами. Батько пояснив, що до них треба ходити з нейтральним запахом — максимум після душу з милом.
Династія бджолярів у родині Олександра тягнеться щонайменше з 1905 року.
— Про предків мало відомо, — продовжує чоловік. — Знаю тільки, що під час Другої світової війни моєму прадіду вдалося зібрати 5 літрів меду. Тоді це було неабияким результатом. Родині було що їсти в скрутний час.
Олександр продає мед уроздріб — липовий, квітковий, із горіхами. Також за власним рецептом виготовляє косметику — маски для обличчя, мило.
— Цьогоріч ми взяли по 30 літрів із вулика. Хороший показник. Загалом цьогорічний мед в Україні не вдався через хімікати на полях. Бджоли погано на них реагують, — додає Масленко. — В Полтаві є колектив хлопців, які займаються змішаними єдиноборствами. Додали до свого раціону воду з моїм медом. Завжди запитують, коли ще принесу. Почуваються енергійно після цього. Я й сам щоранку п'ю такий напій. Почав активно займатися бігом. Роблю це щоранку, мінімум 2 кілометри містом. Їжджу на напівмарафони.
На прощання Олександр дарує банку меду з горіхами.
2 
1
Коментарі