"Наша Оттава є друга найзимніша столиця після Улан-Батора, — сміється Олег Кандиба, 63 роки. — Як температура падає до мінус 35, ми кажемо: "Гарний день, йдемо на лижі". Тому в Києві мені не холодно".
На Олегові Кандибі сірий костюм і краватка. Говоримо надворі, біля агентства УНІАН. До Києва пан Олег приїхав із Канади — на урочистості, присвячені 100-річчю з дня народження батька, поета й діяча ОУН Олега Ольжича. В агентстві щойно закінчилася його прес-конференція.
— Батька я ніколи не бачив. Але він незримо був присутній в моєму житті, — говорить Олег Олегович.
Зазначає, що батьків арешт і смерть 1944-го оповиті загадкою.
— Якось магічно німці схопили батька у Львові. Гадаю, його хтось зрадив. Він був діючий голова проводу ОУН. Така людина мусила мати охоронців, та ще й в окупованому Львові, нашпигованому спецслужбами.
Син відхиляє офіційну версію, що Ольжича заарештувало гестапо.
— Його ув"язнила німецька дипломатична контррозвідка. Думаю, вони закатували його в своєму осідку, на Александр-плац, у Берліні. А потім вивезли прах на спалення до концтабору Сакзенгавзен. Бандерівці, які мусіли працювати на спаленні трупів, впізнали його й зголосили це Бандері.
На думку Кандиби, розгадку арешту та смерті батька треба шукати насамперед в архівах Москви:
— Я не шукаю за кров"ю, але хочу вияснити, чому батько так загинув. Окрім нього, всій націоналістичній верхівці, що сиділа в Саксенгавзені, навіть волос із голови не впав.
Додає, що місце загибелі й поховання Ольжича невідомі. Існує лишень символічна могила на Ольховському кладовищі в Празі.
— Я народився за півтора місяці після смерті батька, — розповідає. — Наближався совєтський фронт, і нашій родині винесли вирок смерті. НКВД за нами полювало. Отже, ми мусіли тікати.
Малий Олег Кандиба з матір"ю опинився в Німеччині, в таборі біженців поблизу Нового Ульма. 1949-го вони емігрували до Канади.
— Зараз живу в Оттаві. Маю родину, дружину, двоє дітей, — бадьоро провадить пан Олег. — Я прикладний фізик за освітою. Закінчив Квінський університет у Кінгстоні. Спеціалізуюся на штучних інтелектах.
Кажуть, ви працювали в НАСА?
— Для НАСА, — уточнює. — Працював над роботом, що може самостійно діяти в космосі. Це велика рука, що з точністю до міліметра може з"єднувати різні об"єкти, рухати ними.
Коли батько взнав, що мама чекає на дитину, вислав її до Праги
А нині чим займаєтеся?
— Консультую уряд Канади в області озброєнь. Виготовляю програмне забезпечення для канадської фльоти. І деякі пристрої для вертольотів.
А дружина?
— Дружина Тамара займається родиною й допомагає мені в канцелярійних справах. Діти Андрій та Яринка по 17 років мають. Кінчають гімназію, думають поступати в університет. Обидвоє грають на фортепіано й інших музичних інструментах. А я у вільний час люблю їздити на каное.
Питаю, чи збереглися якісь батькові речі.
— Маю частину піхов від скитського кинджала. Її батько знайшов був під час археологічних розкопок. Є шлюбний перстень батька. Еміграційні папери матері. Маю батькові листи, написані англійською, німецькою, чеською, російською, польською мовами, — каже Кандиба.
Ви теж знаєте кілька мов?
— Англійську, французьку, німецьку, — з готовністю перераховує. — Трошки по-польському вмію говорити. Можу прочитати по-російському, але то тяжко, бо нема практики.
Пригадує, що також має шлюбне свідоцтво батька й матері.
— Вони побралися 5 серпня 1943 року на Львівщині, в селі Яблінка Вижня. Усе було у великому секреті, але з вінчанням. Коли батько взнав, що мама чекає на дитину, моментально вислав з України до Праги. Боявся, що німці її зловлять.
Олег Олегович згадує про своїх дідів — професора Леоніда Білецького, батька матері, та Олександра Олеся, класика української поезії.
— Маю фотографії деяких рукописів Олеся. Хоч тяжко прочитати: в нього трудний був почерк. Надзвичайно велика інтелігентність і ніжність променює з його обличчя.
А ви віршів не пишете?
— Пишу — й вірші, й пісні. Цього року в Канаді святкували 95-річчя "Пласту". Я написав "Марш молодих патріотів". Одна диригентка оттавська взяла мою мельодію. Партитуру зробила, навчила мій курінь це співати. І ми виступили цього літа на музичному фестивалі. Дуже гарно прийняли цю пісню. Навіть приз вручили.
Знали когось із діячів старої ОУН?
— Андрія Бандеру, сина Степана Бандери, дуже добре знав. Ми були студентами в Торонто. На жаль, він помер. Добре знав Юрія Спольського. Старалися витворити якісь плани, аби діяспора не асимілювалася.
Ваші діти розмовляють українською?
— Авжеж, що так. Ми в хаті по-українському говоримо.
Не хочете переїхати до України?
— Дев"ядесять дев"ятого я мав намір приїхати на кілька років. Але фірма, що до мене звернулася, пробувала мене використати. Приїжджав від канадського уряду. Був спостерігачем на президентських виборах. Мене тягне в Україну. Я тут скрізь вільно оперую.
Родичі в Україні лишилися?
— Ні. То все було вимордуване — як не большовиками, то німцями. А зі сторони дружини родичі є. Вона в мене з дому Литвинець, — пояснює Олег Олегович. — Народилася в Німеччині, в Бравншвайгу. Її мама з Черкащини, із села Сухе, неподалік шевченкових Моринців. Була остарбайтеркою в Німеччині, там стрілася з остарбайтером.
Майбутню дружину Олег Кандиба зустрів 1978-го на весіллі приятеля.
— Мене попросили на старосту, а її на першу дружку, — згадує. — Мені й не снилося, щоби з якоюсь іншою дівчиною одружився, як не з українкою.
1944, 31 липня — народився у Празі в родині поета, провідника ОУН на східних і центральних землях України Олега Кандиби (Ольжича)
1949 — з матір"ю емігрував до Канади
1967 — закінчив Квінський університет в Канаді за спеціальністю "Прикладна фізика"
1978 — одружився з Тамарою
1990 — народилися діти Ярина та Андрій
Працював для НАСА, канадського флоту. Консультує канадський уряд із питань озброєнь
4 
35413
Коментарі
1