— У мене два мобільники в Криму вкрали і 6 тисяч гривень відібрали. Тепер усі контакти треба заново збирати, — каже активіст столичного Автомайдану 33-річний Олексій Гриценко, переписуючи з блокнота номери в новий телефон.
З 13 по 20 березня він перебував у полоні сепаратистів у Криму. Зустрічаємося у штабі "Громадянська позиція", лідером якої є його батько — колишній міністр оборони Анатолій Гриценко.
— У полоні пробув сім діб. Було страшно. Кілька разів думав, що прийшов мій кінець, — згадує. — 10 березня з активістами Автомайдану Сергієм Супруном та Наталкою Лук'янченко поїхали у Крим. Купували й розвозили по військових частинах продукти, ліки, електрогенератори, ліхтарики, одяг та взуття. Про те, що збираюся їхати у Крим, батькові не казав. Повідомив, коли був на місці, бо він зробив би все, аби я не поїхав.
Батько просив бути обережним і не писати у "Фейсбуці" про місце знаходження. Їхали на машині Сергія, бо моя була у ремонті. На третій день за нами почали стежити. Під вечір 13 березня за нами їхали п'ять машин. На сімферопольській трасі по нашій автівці почали стріляти. Після того як кілька куль влучило в машину, сказав Сергію, щоб умикав аварійку й зупинявся. Нас витягли з машини. Мені вдягли наручники і дві маски на обличчя, запхали в одну з автівок. Посадили на заднє сидіння, з боків притиснули двоє чоловіків. По дорозі періодично били по нирках.
Везли недовго. Закинули в холодну кімнату, дозволили зняти маску. Те приміщення використовували як холодильник. Сидіти не міг, бо зразу усе собі відморозив би. Майже добу періодично приходили допитувати. Цікавилися, що роблю у Криму, з якою агентурною мережею контактую, хто фінансує нашу поїзду, в які частини їздили і яку зброю привозили військовим. Постійно погрожували, били і приставляли пістолет до виска. Обіцяли, що відвезуть до Кадирова або по шматку м'яса відрізатимуть і висилатимуть батькові. Зранку дали "Пепсі-колу" і 5-літрову пляшку, щоб міг сходити в туалет. Робити це в наручниках було важко.
У холодній кімнаті Олексій провів добу.
— Під ранок дали матрац. Поставив його до стіни, вперся головою і так заснув. Скільки спав — не знаю. Розбудили, обв'язали скотчем і закинули в машину. Придавили автоматом і повезли в один із севастопольських військкоматів. Роздягли догола, забрали всі шнурки і ремінь, щоб нічого собі не зробив. Сидів в одиночній камері з туалетом і умивальником. Тільки задрімав, знову розбудили. Повезли в село Перекоп за периметр буферної зони. Дві години протримали. Потім сказали, що не домовилися, і відвезли назад. Цілий день простояв у дворі військкомату. Військові жартували: "Попався. Тепер ми в тебе твої мільйони заберемо". Сказав, що живу небагато, маю невелику квартиру, а кредит за машину досі не виплатив. Вони повірити не могли, що в сина колишнього міністра оборони немає мільйонів. Пропонували залишатися з ними. Та я сказав: у нас Батьківщини різні.
За перші три доби полону годували один раз. Дали холодної кави і вермішелі, пару шматочків печива і півлітрову картонну пляшку молока. Пізніше годували тричі на день. Навіть борщ був. От лише консервів рибних не їв, бо після них ставало зле. У камері багато ходив. Порахував, що за день проходив 4–5 кілометрів. Коли сідав перепочити чи поспати, черговий кожні 3 хвилини заглядав крізь ґрати, чи я нічого собі не зробив.
Раз навіть спитали, чи маю якісь побажання щодо утримання. Попросив туалетний папір і воду. За себе не переживав. Знав: станеться те, що має статися. Непокоївся за маму, бо в неї діабет, не можна хвилюватися.
20 березня Олексія розбудили серед ночі.
— Наручники застебнули слабше і вдягли лише одну маску. Сказали, що нас звільняють і везуть у Чонгар. На волі подзвонив батькові. Потім набрав маму і дружину. Найбільше хотів помитися і нормально поїсти. Після звільнення дали 200 гривень. Купив собі бананів, домашнього молока і пиріжків.
— Досі відійти від того не можу. Закриваю очі й бачу себе в камері. У полоні багато чого переоцінив. Та якби прийшлося, знову поїхав би допомагати нашим військовим.
2 
1
Коментарі
1