"Нормальні люди мотоблоки купляють. А ці придурочні потратили гроші на жеребця"

 

— Тільки навчилася говорити, просила рідних купити мені конячку. Вони неправильно мене зрозуміли. Привезли з магазину іграшкового ослика. Тільки через сім років умовила бабусю купити живого коня, — розповідає 13-річна Богдана Сачевська з села Хомутинці Калинівського району на Вінниччині. Позаторік рідні подарували їй лоша.

Оголошення про продаж коня Богдана Сачевська побачила в інтернеті. За нього господарі просили 12 тис. грн.

— Мама навчила не торгуватися. Казала: "Якщо хочеш мати в обійсті щось добре, то треба продавцеві дати стільки, скільки він просить", — ­продовжує Богдана. — Бабуся щомісяця відкладала частину своєї пенсії. Назбирала більш як 9 тисяч гривень. Аби моя мрія здійснилася, віддала всі гроші. Решту доклала моя мати.

— Сусіди сміялися з нас. Мовляв, нормальні люди мотоблоки купляють, а ці придурочні потратили гроші на жеребця, — говорить мати дівчинки Світлана Сачевська. — Не звертаю на них уваги. Якщо дитина хоче коня, то хай має. Її однокласники поголовно сидять у телефонах, а Богдана кожну вільну хвилину присвячує своєму Графові. На день народження родичі подарували доньці гроші. Загалом вийшло 1200 гривень. На них вона купила захисні шпори на ноги й вуздечку коневі в зуби. Тепер їздить верхи. Як летить по селу, то люди з вікон виглядають.

Щодня Богдана Сачевська прокидається о шостій ранку. До школи має нагодувати і напоїти коня.

— Іноді допомагає мама, бо вранці ще ­треба уроки повчити, — розповідає Богдана. — Ввечері не встигаю. Тільки прибігаю зі школи, одразу лечу до Графа. Чищу стайню, стелю солому, ріжу буряки, кладу сіно, насипаю зерно. Сіно разом із мамою заготовляємо все літо. От тільки трава зазеленіє, припинатиму Графа на полі, щоб пасся. Робити це маю сама, бо мама гнати коня на пасовище боїться — він іноді кусається.

Богдана Сачевська додатково навчається у школі верхової їзди, що працює при таборі "Зачароване озеро" за 38 км від Хомутинців.

— Прийшла туди, аби навчитися їздити на Графові верхи. Багато разів падала, ламала руки. Граф не раз кусав мене за пальці. Якось отримав за це по морді вуздечкою. Образився. Зажався у куток і дивився на мене невинним поглядом. Після того кусатися перестав.

Граф знає кілька команд. Перестрибує бар'єри і робить "поклон" — стає на одне коліно й опускає голову. Намагаюся бувати у школі щотижня, бо Графові там подобається. Аби мати кишенькові гроші, чищу у стайнях, даю коням їсти та пити. Доки заробляю, Граф катає відпочивальників. За це мені платять 150 гривень. Цих грошей вистачає, аби купити йому вівса.

Дівчина має сестер 21-річну Тетяну, Любомилу, 9 років, та 7-річну Весняну. Вони бояться Графа.

— Тільки бачать, одразу від нього тікають, — додає Богдана. — А я з 4 років без проблем могла підійти до будь-якого коня в селі. Гладила їх, годувала морквою і буряками. Як повертаюся зі школи, купую бублики. Коні їх люблять.

Після закінчення школи хочу вчитися на жокея в Польщі. Мрія здійсниться, якщо мамі вдасться назбирати грошей. Якщо ні — доведеться вступати на ветлікаря.

×