Ірландцю Френсісу Мартіну О"Доннеллу 52 роки. Тридцять із них він працює в ООН. Представляв об"єднані Нації в Судані, Лесото, Мавританії, Нігерії, Швейцарії, Туреччині, США, Сербії та Чорногорії. Останні півтора року — координатор системи ООН в Україні.
Він призначив нам зустріч в одному із найдорожчих ресторанів — "Ле Гранд кафе", що на Європейській площі. Трохи припізнився. Машини ми не побачили: дипломат залишив її неподалік.
Який у вас автомобіль? — питаю, поки йдемо до дверей.
— Звичайний, — незворушно відказує. — Чотири колеса, кермо, сидіння. Жартую, — усміхається, — "мерседес".
Він у колоритному сірому капелюсі, темному пальті та бежевому костюмі. Взутий у черевики кольору кави з молоком. О"Доннелла тут знають: струнка висока білявка — адміністратор — широко усміхається і вітається по-англійськи.
Френсіс замовляє каву, сік та горішки, собі бере джин-тонік. 20 хвилин розпитує: хто видавець, про що видання, навіщо ми працюємо і скільки заробляємо. Відповідаємо по можливості ухильно. Він розмовляє з нами англійською і французькою мовами.
Ваші перші враження від України? — запитуємо.
— Уперше я приїхав сюди влітку, на кілька днів. Було чудово: зелень, дерева, тепло... А восени 2004-го мене призначили координатором ООН. Помаранчеві прапори, тисячі людей на Майдані, холодна зима... Я уявляв собі вашу країну зовсім іншою.
Узимку тут слизькі тротуари
Помаранчеві сни не снилися?
— Я майже не спав! — хитає головою. — Я живу біля Майдану, то ночами чув скандування "Ю-ще-нко!" — стукає в такт кулаком по столу. — Я не міг спати — переживав за український народ, за демократію. Знімаю квартиру у центрі Києва, з вікна видно Хрещатик.
Скільки кімнат?
— Це велика квартира, — відповідає. — Дуже гарна і дорога. Плачу за неї з власної кишені, бо ООН дає лише невелику дотацію.
Питаю, яка зарплата у координатора ООН.
— Середня, — каже стримано. — Для Європи, звісно. А для України це дуже високі середні статки, — сміється.
Де ви познайомилися із дружиною?
В Африці, у Судані. Вона — італійка, адвокат. У Судані прийшла до мого колеги у справі, там і познайомилися.
А що вона робить у Києві?
— Насолоджується життям, — усміхається.
Як ви відпочиваєте?
— Слухаю класичну музику, багато читаю, малюю, пишу статті. Ходжу по музеях і галереях. Можу зайти сюди випити кави, — оглядається. — Мені подобається гуляти містом, але взимку тут слизькі тротуари. З друзями деколи ходимо в ірландський клуб "О"Брайнс".
Дивилися стриптиз у київських клубах?
— Ніколи! — категорично відповідає дипломат, переходячи з англійської на французьку.
У бари дружину не водите?
— Не часто, — відповідає. — Ми не розуміємо місцевої мови.
Чому не вчите?
— Ой, ну це дуже довго, — зводить він брови. — Якби я вчив мови усіх країн, де працював, — життя б забракло! Але я вже знаю деякі слова. "Будь ласка", "дякую", — з акцентом старанно промовляє і починає сміятись із самого себе.
Він каже, що любить бувати в опері та на концертах.
Ніяк не можу знайти хороший магазин англомовних книг
— Коли приїздить донька, частіше виходимо в люди. Вона вивчає дизайн інтер"єру в Лондоні. Я багато їжджу по регіонах, — розповідає по-діловому. — Запланував й уже відвідав Чорнобиль, Чернігів, Крим, Одесу, Донецьк, Луганськ, Львів та Івано-Франківськ.
Естрадну українську музику слухаєте?
— Спеціально ні, але Руслану, Вакарчука і Володимира Гришка знаю.
Наша кухня подобається?
— Я їв борщ і вареники. Добре було б інші страви спробувати...
На що любите витрачати гроші?
— Крім квартири та продуктів, майже ні на що. Час від часу купую раритетні книжки. У себе на батьківщині придбав старовинну книгу з історії Ірландії за 700 євро, — хвалиться містер О"Доннелл. — У Києві ніяк не можу знайти хороший магазин англомовних книг. Може, ви порадите?
Сходіть на Петрівку, — кажемо напівсерйозно.
— Петрівка... — замислено повторює. — Це книгарня?
Ні, ринок.
— О, я був на ринку! — радісно вигукує дипломат. — Бессарабка називається. Овочі, фрукти купував. Там бабусі такі стоять цікаві... А у магазині, коли звертаєшся англійською, продавці починають дратуватися.
А що вас дратує в Україні?
— Тільки ліфти, — стримано сміється. — Коли вони ламаються, доводиться довго натискати якусь кнопку, кричати комусь про допомогу. А з того боку лається бабуся-диспетчер, яка нічого не розуміє. Простіше по мобільному викликати службу безпеки або майстрів, які полагодять кабіну.
Витягли мене на сцену танцювати
Найавантюрніший ваш учинок в Україні?
— У день святого Патріка — а це велике свято для ірландців — з друзями пішли в "О"Брайнс", — веселиться О"Доннелл. — Вони витягли мене на сцену танцювати. Сам такого від себе не чекав!
Наостанок говоримо із ним про вибори. Він зауважує, що підтримав би скасування депутатської недоторканності.
— Це жахливо, коли 200 тисяч людей мають імунітет перед законом! — дивується він.
Не хочете залишитися назавжди?
— Можливо, — усміхається. — Якби було тут більше друзів... міг би на пенсії відкрити власну справу... знав мову... і мав би змогу купити собі тут житло... Усього чотири дрібненькі умови, — сміється.
1954 — народився в Дубліні, Ірландія
1965–66 — жив у Єрусалимі та Галілеї, ходив до школи в Назареті
1975 — закінчив факультет мистецтв національного університету Ірландії
з 1976 — працює в ООН
1979 — одружився з італійкою Джованною Каванною
1980 — народилася донька Карла
30 вересня 2004 року приїхав в Україну
2 
1
Коментарі