69-річна Ніна Подолян із села Клебань Тульчинського району на Вінниччині чотири доби блукала полями. З відмороженими стопами та пальцями рук її знайшли мисливці. Лежала склавши руки, наче небіжчиця. Верхній одяг примерз до землі.
— Півтора року в Кирнасівці доглядала двох онучат, доки дочка була в Італії, — розповідає Ніна Петрівна в районній лікарні. Лежить під ковдрою.— Коли вона приїхала, рішила навідатися до свої хати в сусідньому селі Клебань. Боялася, що з погреба картоплю покрадуть, одежу повиносять. 29 грудня зранку пішла короткою дорогою через Федьківський став. Там пам"ятник стоїть, де колись хлопець кирнасівський утопився. Постояла біля нього, щоби перепочити. Вийшла у поле. Блудила, доки не стемніло. Ні води, ні їди із собою не брала, бо дорога недалека. Побачила скирту сіна. Хтіла у ній заночувати. Підійшла ближче, а то кущ.
Стопи та руки Ніни Подолян перебинтовані.
— Кажуть, що я 50 кілометрів пройшла. Ходила цілу ніч. Лягала на сніг відпочити на 5 хвилин, боялася заснути. Як розвиднілося, побачила, що кручуся на одному місці — біля села Білоусівка, в дубах.
На сусідньому ліжку лежить 72-річна Параска Брижата із села Білоусівка Тульчинського району.
— То недобре місце, — говорить. — Ще моя бабка казала, що там блуд бере. Мій чоловік робив крановщиком у Кирнасівці. Зимою йшов через те місце і бачив, як щось живе на снігу виднілося. Більше туди не потикався.
Ніна Петрівна ходила стежками три дні.
— На четвертий день ішов дощ, було холодно. Шуба намокла, та в мене була під нею куртка непромокаюча. Поскользнулася, впала і не могла встати. Але сознаніє ще було. Думала, як би кінчик хустки закинути, щоб лице не обморозило. Руки не слухалися, всередині пекло. Склала на грудях руки і читаю "Отче наш". Так ніч пролежала. На ранок наді мною ворони почали кружити. Посчитала, що мені кінець прийшов. А ж тут чую, наче люди недалечко говорять. З усієї сили пищати стала, бо говорити вже не могла. Підійшли душ 15 охотників.
З усієї сили пищати стала, бо говорити вже не могла. Підійшли душ 15 охотників
Просить посадити її на ліжку, підкласти подушку. Ногами поворушити не може.
— Сусід моєї дочки, Міша Горбачук, упізнав мене. Сказав костьор розвести, відірвав мене від льоду, бо шуба примерзла. Позвонив жінці, аби "скору" визвала і трактора з причепом. Врач наказав хутко везти мене в лікарню, бо можу померти.
Ковдра сповзає, видно фіолетову шкіру на ногах. Ніна Петрівна намагається закутатися, але перемотані пальці не слухаються.
Лікар дає Ніні Петрівні термометр.
— Це диво, що вона вижила, — говорить травматолог Валерій Пантелімон, 48 років. — Стільки часу ходила на холоді й навіть не простудилася. Робимо перев"язки, аби обмороження загоїлися. Думаю, ноги й пальці рук будуть працювати. За тиждень випишемо її додому.
1 
1
Коментарі